«Код Мазепи»: драма честі, яку не вдається стерти

Автор: Alex Veritas

Я стояв в нижніх залах Музею Гетьманства на Спаській, 16-Б, і не міг відвести погляд. Направлене світло падало на полотно, і фарба ніби текла — зелено-жовті потьоки, наче віск, що стікає з церковних свічок. Жінка поруч тихо сказала: «Це як кров часу». Саме так я відчув перше знайомство з роботою Оксани Альміз у межах проєкту «Код Мазепи. Драма честі та сили».

Мить, коли історія оживає

Це було не просто відвідування виставки. Це була зустріч. На великому полотні — гетьман Мазепа з гордою поставою, поруч кінь, що ніби відчуває вагу долі. Фон — розмитий силует соборів, жовто-зелена палітра, що переходить у драматичні червоні потьоки. Внизу — фрагмент шифру, дати 1708, літери, які нагадують про таємницю, яку досі розгадують. Поруч з картиною лежить розгорнута книга з гравюрами, а на стіні — скромна табличка. Ніякого пафосу. Лише тиша, у якій чутно, як б’ється серце минулого. Я подумав і скільки разів цю історію намагалися переписати? Скільки разів «зрадник» чи «герой» залежало від того, хто в цей момент тримав перо влади?

Художня мова, яка не дозволяє відвернутися

Оксана Альміз (https://www.facebook.com/transalmiz/) працює з матерією часу буквально. Її техніка — це не гладенька академічна картина. Це наче фарба пам’яті: вона стікає, крапає, просочується. Жовтий — колір гетьманської слави й зради одночасно. Зелений — надія, що проростає крізь попіл. Червоне — рана, яка не гоїться. У «Коді Мазепи» немає солодкого героїзму. Є напруга. Є чоловік, який вибрав честь замість спокою. Є держава, яку потрібно було нести на плечах, коли всі навколо радили схилити голову. Художниця не ілюструє підручник — вона розтинає шрам. І саме тому полотно «живе»: воно змінюється залежно від того, під яким кутом на нього дивитися. Як і сама пам’ять про Мазепу.

Сенс, який болить

За красивим словом «драма честі та сили» стоїть дуже людський біль. Біль вибору. Коли ти розумієш, що твоя правда коштуватиме тобі всього — репутації, союзників, спокою і навіть життя. І все одно йдеш. Бо інакше перестанеш бути собою. Мазепа став символом не лише для українців. Він — вічний парадокс: людина, яка зрадила одного імператора, щоб не зрадити свій народ. І за це її століттями карали двічі: спочатку політично, а потім — у підручниках.

У час, коли знову намагаються стирати імена, «Код Мазепи» звучить як тихе, але непохитне: «Честь не можна скасувати указом».

Ця фраза застрягла в мені після виставки. Вона не пафосна. Вона просто точна. Як лезо. Виставка триває до 26 липня. Якщо ви в Києві — зайдіть. Не для «галочки», а щоб постояти перед полотном і відчути, як щось усередині вирівнюється. Можливо, саме там, у нижніх залах Музею Гетьманства, ви знайдете відповідь на питання, яке давно носите в собі: що важливіше — бути зручним чи залишатися собою? Адреса проста: вул. Спаська, 16-Б. Нижні зали. Час працює проти забуття. Але мистецтво, схоже, працює сильніше. Відвідувач, який прийшов «просто подивитися», а вийшов з новим розумінням, чому деякі коди не вдається зламати.

Цікавий погляд на художнє мистецтво читайте в Блозі онлайн видання «Оксамит. Оксамитове мистецтво» – https://art.oksamyt.org/category/blogi