Автор: Alex Veritas
Крізь тишу підвалів до живого вогню
Прохолода нижніх залів Музею Гетьманства на Подолі завжди «пахне» особливим спокоєм, де старовинна цегла ніби утримує століття української державності. Проте в липні 2026 року звична музейна тиша здається наелектризованою. Я стояв біля однієї з цегляних арок, коли літній чоловік у лляній сорочці довго вдивлявся в одну з робіт, тихо промовивши до свого супутника: «Дивись, це не просто пожежа, це так палає наша пам’ять, яку ніяк не засиплють піском». Його слова миттєво змусили мене підійти ближче. Переді мною відкрився дивовижний паперовий світ — колаж, що виривав із минулого саму суть нашої історичної драми.
Це була робота української колажистки та художниці Майї Коби (https://www.instagram.com/m.k.bee/) під назвою «Полум’я, що не скорило». Створена спеціально для виставки «Код Мазепи — драма честі та сили», вона одразу виділялася серед інших експонатів своєю фактурністю. Здавалося, ніби авторка збирала шматки нашого розірваного буття безпосередньо зі згарищ Батурина, склеюючи їх живою ниткою пам’яті.
Мозаїка болю та віри: погляд на деталі
З мистецтвознавчого погляду, робота Майї Коби є блискучим прикладом концептуального колажу, де кожен елемент говорить мовою символів. Основою композиції слугує старовинна мапа із латинськими написами Mer Noire та Czarny Morze. Саме цей географічний простір окреслює межі наших одвічних змагань за власну суб’єктність. Водночас поверх цієї карти розгортається справжня візуальна драма. Ліворуч ми бачимо дерев’яні фортечні вежі Батурина, що здіймаються над урвищем часу, а вгорі — обпалений фрагмент із чітким написом «Градъ Батуринъ 1708».
Центральну частину композиції тримає постать самого гетьмана Івана Мазепи, виконана у темних, стриманих тонах, що підкреслює його глибоку замисленість та внутрішню силу. Праворуч від нього палає заграва — силует жінки на тлі яскравого вогню та обрисів православної церкви. Авторка дивовижним чином поєднує паперові текстури, створюючи ефект тривимірності та рваних ран на тілі української історії. Зрештою, кожен клаптик паперу тут дихає автентичністю, змушуючи глядача відчути тактильність минулого.

Сенс, що проростає крізь попіл століть
Через цю візуальну мозаїку Майя Коба розкриває перед нами не просто історичний епізод, а глибокий парадокс нашого існування. Трагедія Батурина 1708 року, коли московське військо вирізало мирне місто, тривалий час підносилася імперією як фінал української самостійності. Проте мисткиня пропонує зовсім іншу оптику. Попри вогонь і руйнацію, жіночий силует у полум’ї уособлює ту саму незнищенну душу України, яка щоразу відроджується з попелу.
Це роздуми про людський біль, який передається з покоління в покоління, але водночас загартовує національний характер. Ба більше, колаж нагадує нам, що наша історія — це не суцільна жалоба, а безперервний ланцюг шляхетного спротиву.
Сила вибору та незламність духу
Аналізуючи роботу, я зрозумів головне: ми не маємо права дивитися на власне минуле лише очима жертви. Іван Мазепа зробив свій вибір свідомо, поставивши на кін усе заради волі своєї землі. Саме тому робота «Полум’я, що не скорило» пропонує чітку й безкомпромісну авторську позицію, яка резонує з нашим сьогоденням.
Серед відвідувачів я відчув, як у мені формується фраза, що стала серцем цього споглядання: «Пам’ять — це єдина зброя, яку ворог не може конфіскувати, навіть коли спалює наші міста». Саме ця думка пронизує кожен сантиметр роботи Майї Коби. Вогонь у її колажі не знищує — він випалює все зайве, залишаючи лише чисте золото нашого минулого.
Шлях до самопізнання на Спаській
Виходячи з прохолодних підвалів музею на гамірну та сонячну вулицю Спаську, я ще довго не міг позбутися відчуття дотику до чогось справжнього. Виставка «Код Мазепи — драма честі та сили», організована мистецькою агенцією Art Fine Nation за кураторства Ванди Орлової, діє як своєрідний дзеркальний кабінет для нашої колективної пам’яті.
Отже, якщо ви прагнете не просто побачити картини, а відчути пульс нашої спільної долі, завітайте до Музею Гетьманства до 26 липня. Дозвольте собі зупинитися біля колажу Майї Коби. Можливо, саме там, серед старих географічних карт і батуринського вогню, ви віднайдете свій власний код незламності, який так важливо тримати в серці сьогодні.
Про Сучасних художників і митців читайте на сторінках онлайн видання «Оксамит. Оксамитове мистецтво» – https://art.oksamyt.org/category/suchasni-khudozhnyky



