Художниця Олена Князєва: жива історія у полотнах крізь час

Автор: Alex Veritas

Споглядаючи роботи, представлені в рамках масштабного всеукраїнського культурно-мистецького проєкту Ванди Орлової «Мозаїка спадщини України» (https://www.artfinenation.com/art-події/мозаїка-спадщини-україни), неможливо оминути увагою творчість Олени Князєвої. Її живопис — це не суха документалістика, а емоційний діалог з минулим, де кожен мазок акрилу стає провідником у забуті епохи. Як куратор, я спостерігаю тут дещо більше, ніж просто пейзаж; це спроба втримати час, що невблаганно спливає.

Шлях до майстерності: від інтуїції до академізму

Історія становлення Олени як професійної художниці — це сюжет про вірність мрії та внутрішню трансформацію. Малюючи з раннього дитинства, вона довгий час ідентифікувала себе як самоучку, що є досить поширеним синдромом серед талановитих людей, які вагаються заявити про себе на повний голос.

Проте, переломний момент настав у 34 роки. Це вік свідомого вибору, коли Олена вирішила надати своєму таланту професійного огранювання, вступивши до Закарпатської академії мистецтв. Безумовно, цей крок став вирішальним. Закарпатська школа живопису, відома своєю роботою з кольором та світлом, дала їй необхідний інструментарій, але не зламала її унікального бачення. Закінчивши академію, художниця не зупинилася: вона продовжує писати, ділитися досвідом і, що найважливіше, розвиватися.

Для художниці життя без мистецтва є немислимим, як і без пленерів — роботи на відкритому повітрі, де природа диктує свої правила гри світла й тіні. Її участь у Мікіндівських пленерах (м. Умань) та активна виставкова діяльність з 2024 року свідчать про те, що перед нами автор, який готовий до серйозного діалогу з глядачем.

Відлуння Трипілля: погляд крізь тисячоліття

Розглядаючи полотно «Турист. Легедзине. Трипільська хата» (2025 рік), глядач миттєво потрапляє в атмосферу сонячного дня, напоєного пахощами різнотрав’я. Композиція картини побудована на контрасті епох: сучасна постать туриста з рюкзаком, що стоїть перед величчю реконструйованої давнини.

Легедзине — це не просто точка на карті, це сакральне місце, де знаходиться найбільше трипільське поселення світу та найдавніша археологічна знахідка Європи. Олена майстерно передає фактуру стін трипільської хати — їхню шорсткість, теплоту глини, ритміку розпису. Це перший трипільський сканзен в Україні, місце, де знімався фільм «Чорний козак», і де сьогодні діє унікальна сільська кіностудія.

Зверніть увагу, як художниця працює з зеленню: дерева на передньому плані ніби утворюють живу рамку, запрошуючи нас, як і того туриста, увійти в кадр. Це пленерна робота, тому в ній відчувається вібрація живого повітря. Зображена хата нині служить еко-готелем, і авторка через полотно ніби промовляє: тут можна не просто дивитися на історію, тут можна спробувати на смак життя часів Трипілля. Картина випромінює спокій і водночас викликає благоговіння перед глибиною нашої культури.

Архітектурна меланхолія: свідки століть у Гайсині

Зовсім інший настрій, більш камерний та ностальгійний, несе в собі робота «Барак. Гайсин» (2025 рік). Тут Олена Князєва виступає як документаліст зникаючої натури. На полотні постає дерев’яний двоповерховий будинок, який, здається, ввібрав у себе історію останніх 120 років.

Історія цієї споруди вражає: колись це були бараки, збудовані для жінок солдатів царської армії, щоб ті могли відвідувати чоловіків. Пізніше, в темні часи Другої світової та окупації, стіни ці чули іржання коней та гуркіт чобіт — тут були стайні та склади. А згодом, у період відбудови, барак знову став прихистком для будівельників. Сьогодні це житлова багатоквартирна будівля, одна з п’яти унікальних дерев’яних споруд, що дивом збереглися в Гайсині.

Художниця використовує теплу, охристо-коричневу гаму, щоб підкреслити «тілесність» старого дерева. Світло, що падає на фасад, вихоплює деталі віконних рам, гру архітектурних об’ємів, які не змінилися за століття. Дерева, що густо обступили будинок, наче захищають його від руйнівного плину часу. У цьому творі відчувається надія авторки: «Надіюсь, будуть стояти ще довго». Це не просто зображення будинку, це портрет «старого ветерана», який вистояв попри всі історичні шторми.

Значення у контексті «Мозаїки спадщини»

Творчість Олени Князєвої ідеально резонує з місією проєкту «Мозаїка спадщини України». Ванда Орлова, ініціаторка проєкту, ставить за мету відродження та популяризацію культурного коду нації. Картини Олени роблять саме це — вони візуалізують нашу пам’ять.

Чи то загадкова Трипільська цивілізація, чи то архітектура початку XX століття — усе це фрагменти однієї великої мозаїки, яку ми називаємо Україною. Князєва не женеться за епатажем; її сила в щирості та вмінні бачити красу в правді. Її картини легкі для сприйняття, але за цією візуальною легкістю стоїть глибокий дослідницький інтерес та любов до своєї землі.

Замість висновків

Як куратор, я раджу звернути пильну увагу на роботи цієї художниці. Олена Князєва — це приклад того, як академічна освіта, накладена на природний талант і життєвий досвід, дає плідні результати. Її пейзажі — це запрошення до подорожі: у просторі (до Легедзиного чи Гайсина) та в часі.

Відвідавши виставку, ви не просто побачите картини. Ви відчуєте запах степу біля трипільської хати та почуєте скрип мостин старого гайсинського барака. Це і є справжня сила мистецтва — робити історію живою, близькою і зрозумілою кожному з нас.

Відслідковуйте цікаві виставки разом з Українським арт-медіа «Оксамит. Оксамитове мистецтво» – https://art.oksamyt.org/category/mystetski-novyny