Біохімія світла: як картини Юлії Ніколаєнко творять емоції

Мистецтво завжди було джерелом глибоких переживань, але що, якби ці переживання були не просто емоціями, а й чітко вимірюваними біохімічними процесами? Українська художниця Юлія Ніколаєнко (https://www.instagram.com/nikolaienko_art/) завжди відчувала, що її картини впливають на людей значно сильніше, ніж просто «візуальна насолода». Глядачі, стоячи перед її полотнами, нерідко мовчать, відчуваючи спокій або навіть сльози. Це спонукало мисткиню до незвичайного дослідження, яке об’єднало живопис із нейронаукою. Так народився унікальний проєкт: «Біохімія світла».

Картина як біохімічний запуск

За допомогою команди медиків, Юлія Ніколаєнко спробувала розібратися, що саме відбувається в людському мозку, коли він взаємодіє з її творами. Виявилося, що перегляд картини — це не лише робота очей, а ціла симфонія нейромедіаторів.

• Дофамін, або «гормон радості», спалахує, коли глядач відчуває гармонію та красу кольорів. Саме тому теплі, сонячні відблиски на картинах Ніколаєнко так часто викликають усмішку і відчуття щастя.
• Серотонін відповідає за спокій. Теплі, сільські пейзажі, що зображують тиху працю та простий побут, стають для глядача своєрідною «таблеткою» від стресу.
• Окситоцин, гормон ніжності та довіри, з’являється, коли ми споглядаємо сцени, що викликають емпатію — жінка доїть корову, дитина біжить полем. Ми ніби переживаємо ці моменти, попри те, що вони не є частиною нашого особистого життя.
• І, нарешті, ендорфіни — гормони «кайфу» — з’являються під час катарсису, коли картина зачіпає щось глибоко всередині.

Таким чином, мистецтво стає хімією, а хімія — емоцією.

Що показали сканери мозку

Щоб отримати більш повну картину, дослідники підключили глядача до fMRI-апарату. Результати були вражаючими. При перегляді картин Юлії Ніколаєнко мозок демонстрував справжній «феєрверк» активності:

• Потилична кора сприймала колір і світло, що пояснює «таємницю сонячності» її картин.
• Гіпокамп пробуджував спогади. Навіть у міських жителів сільські мотиви активували автобіографічну пам’ять, викликаючи образи дитинства.
• Амігдала додавала емоційний тон: від спокою до світлої ностальгії.
• Префронтальна кора починала шукати сенс, намагаючись зрозуміти, чому прості сцени з життя викликають відчуття чогось «сакрального».
• Острівцева кора вмикала емпатію, дозволяючи глядачеві буквально «відчути» чужу працю чи ніжність.

У ці моменти картини Ніколаєнко перетворюються на «дзеркала пам’яті й емоцій», що допомагають нам зануритися в глибину власних переживань.

Мистецтво як антистрес і медитація

Дослідження EEG показало, що живопис Юлії Ніколаєнко буквально змінює хвильову активність мозку. Зростання альфа-ритмів свідчить про стан глибокого спокою, а поява тета-ритмів переносить глядача в стан, схожий на медитацію або мрію. Рідкісні спалахи гамма-ритмів — це короткі моменти катарсису, коли емоція і сенс зливаються воєдино, викликаючи непереборне «Вау!».

Дослідження також виявили, що перегляд цих картин знижує рівень кортизолу, вирівнює серцевий ритм і розширює зіниці, що є маркером дофамінового збудження. Це доводить, що мистецтво — це більше, ніж просто краса. Це справжня антистресова терапія, що допомагає нам відчувати глибше.

Юлія Ніколаєнко усвідомила, що її картини працюють не лише з кольором і світлом, а й з нейронами, гормонами та ритмами мозку. Вони дають глядачеві не тільки образ, а й стан — спокій, ностальгію, тепло, катарсис. І саме це для неї є найціннішим: коли живопис стає не «декорацією», а живою біохімією серця і мозку, що в буквальному сенсі слова творить нову людину.

Читайте все про світ культури та мистецтва в Українському арт-медіа «Оксамит. Оксамитове мистецтво» – https://art.oksamyt.org/category/mystetski-novyny