Сергій Світославський: співець Дніпра й незайманого Києва

Автор: Тамара МАРКЕЛОВА (https://www.facebook.com/denysovets/)

В історії українського мистецтва є імена гучні, канонізовані, вписані в підручники великими літерами. А є – тихі, майже камерні, ніби самі вони не прагнули слави, а лише чесно і натхненно робили свою справу. До таких належить Сергій Іванович Світославський (1857–1931) – художник, який умів бачити велич у буденному, красу в околицях міста, де інші помічали лише сіру повсякденність.

Його називали майстром світла та настрою, співцем Дніпра, закоханим у пейзаж. Сьогодні він маловідомий широкому загалу, та саме такі постаті й потребують повернення – не як музейні експонати, а як живі співці української культури.

Сергій Світославський народився в сім’ї чиновника. В дитинстві родина не раз переїжджала з міста в місто через службу батька. Але більшу частину життя художник прожив в Україні, у рідному Києві. В юності його творчий шлях пролягав через Москву, де він навчався в Московському училищі живопису, скульптури та зодчества у плеяди видатних майстрів: Олексія Саврасова, Василя Перова, Василя Полєнова. Саме школа Саврасова сформувала у ньому тонке відчуття природи, уміння «чути» пейзаж, передавати не лише форму, а й стан душі.

Світославський належав до покоління художників-передвижників, був членом Товариства пересувних художніх виставок у 1891-1900 роках. Але на відміну від багатьох сучасників, він не прагнув гострої соціальної драматургії. Його живопис – це тиха, майже інтимна розмова з простором: небом, землею, деревами, травами, тваринами…

Він одним із перших в українському мистецтві почав системно працювати на пленері, досліджуючи мінливість освітлення, вологість повітря, настрій пори дня. У його полотнах немає різких контрастів, лише м’які тональні переходи, сріблясто-блакитні й зеленуваті півтони, що створюють відчуття спокою й внутрішньої рівноваги.

У 1900 році за картину «Дворик» Світославський був нагороджений бронзовою медаллю Всесвітньої виставки в Парижі.

Особливе місце у творчості художника посідає Київ. Світославський обожнював своє місто – неквапне, не парадне, не імперське, а провінційно-затишне, майже сільське. Він жив на вулиці Кирилівській, 96 разом зі старенькою матір’ю. Сергій Іванович не був одружений. Садиба батьків була його всесвітом. Його Куренівка з колодязями, коровами у дворах, глухими вуличками і ярмарковою метушнею стала своєрідною художньою енциклопедією міського життя кінця XIX – початку XX століття. Тут він писав схили біля Кирилівської церкви, закинутий парк із символічною назвою «Кинь грусть», старі дворики й околиці, яких не торкнулася урбанізація.

Недарма Костянтин Паустовський у книзі «Далекі роки» згадує мовчазного художника під полотняною парасолькою, який писав етюди й суворо поглядав на випадкових перехожих. Цей образ високого чоловіка з густою бородою став легендарним. Сучасники порівнювали його з Дарвіном, а Віктор Васнецов навіть побачив у ньому біблійного пророка Мойсея й увічнив у розписах Володимирського собору.

Окрема сторінка творчості Світославського – анімалістика. У багатьох своїх роботах він блискуче зображував тварин. Ця любов була не декоративною, а глибоко гуманістичною. Недарма його називали «співцем волів». У картинах «Воли на оранці», «На Куренівці», «Подвір’я» тварини не є доповненням до сюжету, а вони рівноправні учасники життя, носії спокійної, врівноваженої філософії сільського побуту.

Пізніше, під час експедицій до Середньої Азії з’являється стриманий, монументальний, позбавлений екзотичної театральності цикл «Верблюди в пустелі». Навіть у чужих краях художник залишався вірним своєму принципу: любити все живе, що дарує природа.

Світославський – художник закоханий у пейзаж. Його пейзажний реалізм вражає колоритом, глибиною простору. Вершиною його пейзажної творчості вважається картина «Дніпровські далі», написана на рідних дніпровських схилах. Панорамний погляд на ріку, повітряна перспектива, майже розчинений у світлі горизонт створюють відчуття неосяжності й нескінченності світу. Саме ця робота остаточно закріпила за Світославським репутацію співця Дніпра, художника, який умів побачити велич у простому.

Сергій Світославський не обмежувався живописом. Він був активним громадським діячем, одним із засновників Київського зоопарку. Його внесок був не лише організаційним, але й фінансовим. Перебуваючи в експедиції у Середній Азії, він власноруч відловлював та привозив до Києва екзотичних тварин; залучав меценатів, був почесним членом Товариства захисту тварин, а любов до братів менших послідовно втілював у мистецтві.

У 1905–1907 роках у Києві організував художню студію, підтримуючи молодь, зокрема студентів, виключених із Київського художнього училища за участь в антиурядових заворушеннях. Паралельно працював у галузі сатиричної графіки: його карикатури в журналі «Шершень» гостро й дотепно відгукувалися на соціальні проблеми часу.

На початку 1920-х років почала прогресувати хвороба очей, яка позбавила його можливості писати. Майже осліплий, він доживав віку в Києві, залишаючись моральним авторитетом для мистецької інтелігенції. Його дім був осередком духовного спілкування, хоча сам він уже майже не торкався пензля.

Нова влада не згадувала про талановитого земляка. Для того, щоб вижити, йому доводилося робити каструлі, інше кухонне начиння, вимінювати його на хліб, садити на маленькій грядці картоплю й цибулю… Так і жив цей гордий, попри сліпоту, «великий майстер пензля, який мав свої величезні, незаперечні заслуги перед мистецтвом і перед наукою», – як писала про нього газета «Вечірній Київ» у 1930 році.

Помер Сергій Іванович Світославський самотнім, хворим і забутим диваком 19 вересня 1931 року. Було йому 74 роки…

Похований на Лук’янівському цвинтарі.

Від його будинку на куренівській горі, окрім спогадів сучасників, нічого не залишилося…

Сьогодні роботи майстра зберігаються в Національному художньому музеї України, Музеї історії Києва, Національній картинній галереї, Третьяковській галереї та приватних колекціях. Але справжнє повернення Світославського ще попереду.

Читайте цікаві статті в категорії Про Живопис в Українському арт-медіа «Оксамит. Оксамитове мистецтво» – https://art.oksamyt.org/category/pro-zhyvopys