«КОД МАЗЕПИ»: відхід від підручника до сенсів

У час, коли українська культура дедалі активніше переосмислює власну історію, особливої ваги набувають проєкти, здатні говорити не мовою підручника, а мовою глибокого культурного переживання. Саме таким став авторський культурно-просвітницький мистецький проєкт «КОД МАЗЕПИ», ініційований українською художницею та кураторкою Ванда Орлова.

Проєкт, прем’єрна виставка якого триває у Музей Гетьманства, пропонує зовсім інший погляд на постать Івана Мазепи. Тут не шукають буквальної історичної ілюстрації чи портретної схожості. Навпаки — художникам запропоновано складніше і значно глибше завдання: дешифрувати образ Мазепи через європейський культурний контекст XVIII–XIX століть.

Адже саме в цей період постать українського гетьмана стала одним із найсильніших символів свободи, честі та внутрішньої сили в європейській літературі. Джордж Байрон, Віктор Гюго, Вольтер, Юліуш Словацький та інші автори бачили в ньому не карикатурного “зрадника”, нав’язаного імперською історіографією, а людину великої волі, драматичного вибору та державницького масштабу.

Саме цей багатошаровий образ сьогодні переосмислюють сучасні українські митці.

Однією з робіт, представлених у межах першого епізоду проєкту — «КОД МАЗЕПИ. РОМАНТИЧНИЙ ВИБУХ», — стала графічна композиція «Іван Мазепа. Визволення» художниці Наталія Бондар (https://www.facebook.com/nataly.bondar.266088).

Ця робота показова для всього проєкту, адже вона демонструє головний принцип «КОДУ МАЗЕПИ»: відхід від зовнішньої ілюстративності до роботи з внутрішнім станом і сенсами.

У центрі композиції — не історичний персонаж у звичному академічному трактуванні, а людина, яка проходить через внутрішнє визволення. Художниця будує образ на контрасті темряви й світла: важкі ланцюги, темний простір і земля протиставляються світлу, до якого тягнеться герой.

Для авторки кайдани стають не лише історичним символом, а й універсальною метафорою імперського тиску, страху та поневолення — усього того, що століттями позбавляло людину права бути вільною.

Втім, найважливішим у цій роботі є не сама тема боротьби, а стан героя. Попри темряву і тиск, він не схиляється. Його погляд спрямований до світла — і саме в цьому жесті народжується головний образ визволення.

У композиції також присутні символи українського простору — кінь, поле, колосся. Вони не виконують декоративної функції, а працюють як знаки пам’яті, коріння та зв’язку людини зі своєю землею.

Особливо виразно звучить і сама техніка виконання. Наталія Бондар працює у графіці, використовуючи простий олівець як головний інструмент передачі емоції та внутрішньої напруги. Відмова від яскравого кольору тут виглядає принциповою: увага глядача концентрується не на декоративності, а на людському переживанні.

Саме в цьому і проявляється одна з найсильніших сторін проєкту «КОД МАЗЕПИ». Художники не копіюють минуле. Вони працюють із ним як із живою матерією, переводячи складні літературні та історичні коди мовою сучасного мистецтва.

Як зазначає кураторка проєкту Ванда Орлова, багато хто досі за звичкою шукає у виставці “ілюстрацію до підручника історії”, тоді як справжня мета експозиції — значно глибша. Йдеться про Мазепу як суб’єкта європейської культури, чий образ свого часу формував уявлення світу про Україну.

І саме тому «КОД МАЗЕПИ» сьогодні звучить особливо актуально.

У час великої війни та переосмислення української ідентичності цей проєкт говорить не лише про історичну постать. Він говорить про свободу як внутрішній вибір. Про гідність. Про силу не схиляти голову навіть тоді, коли навколо — темрява і тиск.

Через роботи сучасних художників Мазепа повертається не як музейний персонаж, а як жива культурна метафора, яка продовжує резонувати із сучасністю.

І, можливо, саме тому виставка у Музеї Гетьманства стала не просто мистецькою подією, а простором великої культурної розмови — про Україну, її пам’ять і право самостійно формувати власні образи для світу.

Про Живопис у сучасному світі читайте в статтях онлайн видання «Оксамит. Оксамитове мистецтво» – https://art.oksamyt.org/category/pro-zhyvopys