Світло як суб’єкт живопису в контексті сучасної роботи з gold leaf

Унікальність стилю «солярісм» Ванди Орлової

У сучасному абстрактному живописі техніка використання gold leaf (золотої поталі) вже давно вийшла за межі декоративного прийому. Вона застосовується як інструмент створення просторової глибини, матеріальної напруги, світлової динаміки. Водночас лише в окремих випадках золото стає не елементом оздоблення, а структурною основою художньої мови.

Саме в цьому контексті варто розглядати авторський стиль «солярісм», сформований українською художницею Вандою Орловою (VANDA) – https://www.orlova-vanda.com.ua/. Йдеться не просто про роботу з матеріалом, а про послідовно сформовану концепцію, в якій світло набуває статусу повноцінного суб’єкта композиції.

Технічна система: інтеграція світла в структуру полотна

Більшість сучасних митців, які працюють із золотом — зокрема Nancy Reyner чи Christine Krainock — використовують поталь як засіб підсилення глибини, контрасту або тактильної складності поверхні. Золото в цих практиках взаємодіє зі світлом, змінюється залежно від освітлення, проте залишається одним із елементів живописної структури.

У солярісмі Ванди золото не додається «поверх» композиції, а інтегрується в її багатошарову систему. VANDA поєднує:

• акрилові та олійні шари, що створюють глибоку текстурну основу,
• золоту поталь у різних формах (листи, пудра, рідке золото),
• структурні матеріали.

Завдяки цьому світло не просто відбивається від поверхні, а розгортається у внутрішньому просторі полотна. Виникає ефект, який можна описати як «внутрішнє світіння» — золото не акцентує форму, а формує її.

У серії «Голос березового гаю» (2025) цей принцип проявляється особливо виразно: вертикалі білих стовбурів набувають різного характеру залежно від часу доби та освітлення — від інтенсивного сяйва до м’якого, майже туманного розсіювання. Полотно не змінює сюжету, але змінює стан. Таким чином, живопис стає часозалежним досвідом сприйняття.

Історичний і мистецтвознавчий контекст

Золото має тривалу історію в європейському мистецтві — від іконопису до модерністських експериментів початку ХХ століття. У сакральній традиції воно символізувало трансцендентне світло, у модернізмі — матеріальну цінність і площинну декоративність.

Сучасні світлові практики — як у роботах James Turrell чи Olafur Eliasson — винесли світло в окрему художню категорію, перетворивши його на фізичне середовище взаємодії з глядачем. Однак у цих випадках світло є зовнішнім елементом простору.

Солярісм Ванди Орлової займає проміжну позицію: світло не є ні суто матеріальним шаром, ні зовнішньою інсталяцією. Воно вбудоване в живописну структуру і функціонує як її внутрішній принцип організації.

У цьому сенсі можна говорити про зміну статусу світла — від декоративного або символічного знаку до композиційного суб’єкта.

Філософський вимір: світло як досвід трансформації

У солярісмі світло має не лише формальне, а й світоглядне значення. Воно артикулюється як категорія тепла, руху, надії, відродження. Важливо, що ця філософія не є декларативною — вона реалізується через матеріальну систему полотна.

Особливого звучання ця концепція набуває в сучасному українському контексті, де тема світла природно резонує з колективним досвідом переживання темряви й відновлення. У серії «Голос березового гаю» пейзаж перестає бути лише зображенням природи; він трансформується у простір пам’яті та внутрішнього діалогу.

Солярісм як авторська модель

Термін «солярісм» (від solar — сонячний) використовується Орловою для позначення цілісної художньої системи, що поєднує технічний метод і філософську концепцію. Йдеться не просто про стильову ознаку, а про послідовно сформовану модель роботи з матеріалом і світлом.

У цьому підході важливим є не сам факт використання золотої поталі — вона давно інтегрована в сучасне мистецтво, — а зміщення акценту з ефекту на принцип. Світло перестає бути прикрасою чи символом розкоші й стає емоційним та композиційним ядром твору.

Висновок

Унікальність солярісму полягає не в екзотичності матеріалу, а в системності мислення. Світло тут функціонує як структурний і смисловий центр, який організовує простір картини та формує досвід глядача.

У ширшому контексті сучасного українського мистецтва, що шукає нові візуальні мови для осмислення досвіду часу, солярісм можна розглядати як спробу створити живописну модель, у якій технічна інновація та філософський вимір поєднуються в єдину художню систему.

Саме ця системність — а не окремий матеріальний прийом — формує підстави для сприйняття солярісму як самостійної авторської концепції в межах сучасного світлового живопису.

Про Сучасних художників читайте в Українському онлайн виданні «Оксамит. Оксамитове мистецтво» – https://art.oksamyt.org/category/suchasni-khudozhnyky