Виставка мініатюр Валерія Франчука в Living Room

Автор: Alex Veritas

За вікном звична київська метушня: хтось поспішає на зустріч, десь сигналять автівки, а в Living Room на Діловій, 3 час ніби уповільнює свій шалений біг. Я сидів із чашкою еспресо, коли мій погляд зупинився на невеликому полотні в глибокій сірій рамі. Це було «Попове поле» Валерія Франчука. Маленький шматочок оргаліту, усього 12 на 28 сантиметрів, але яка в ньому концентрація живого, простору і світла! Жовто-зелені пагорби під тривожним вечірнім небом не просто зображені — вони заворожують і розмовляють з глядачем.

Кураторка виставки Ванда Орлова помітила моє зацікавлення і тихо промовила: «Його картини потрібно розглядати, щоб почути, як шелестить трава під пензлем». І це правда. Переводячи погляд від одного полотна до іншого — від золотавих, наче охоплених лагідним полум’ям дерев у роботі «Розтискається день» до фіолетово-імпресіоністичних сутінків наступного пейзажу, — я раптом спіймав себе на думці, що ці картини мають дивовижну тактильність. Ти бачиш густий, фактурний мазок олії, і виникає непереборне бажання доторкнутися до цієї шорсткої поверхні, відчути енергію, яку Народний художник України Валерій Франчук вкладав у кожен рух своєї руки.

Ми звикли, що велике мистецтво обов’язково має бути масштабним, займати величезні музейні стіни та вимагати від глядача серйозного, майже релігійного пієтету. Але в цьому і полягає парадокс сучасної людини: перенасичені гігантськими цифровими екранами та агресивним візуальним шумом, ми втратили здатність помічати тиху велич камерних речей.

Камерні пейзажі Валерія Франчука на виставці-продажу «Art-Espresso. Take it Home» — це якраз про повернення до справжнього. Його «Теплий дощ» із глибокими охристими та зеленуватими відтінками не намагається вас приголомшити. Він пропонує прихисток. Ми шукаємо розради в глобальних сенсах, забуваючи, що найбільша сила часто криється в клаптику сонця, який пробивається крізь серпневу зливу на старому полотні. Ці картини — не про пафос колекціонування, вони про потребу людської душі вкорінитися у чомусь вічному й теплому.

Живопис Валерія Франчука — це не інтер’єрний декор, який підбирають під колір дивана чи стін. Це жива емоція, зафіксована в часі, яка здатна трансформувати простір навколо себе. Коли ти дивишся на «15 серпня», де багряно-золоті крони дерев ніби прощаються з останнім літнім теплом, ти розумієш: справжній майстер не просто копіює природу, він стає її співавтором. Мистецтво такого рівня не має терміну придатності, воно не залежить від трендів чи примх моди.

Справжнє мистецтво шукає велике серце, здатне вмістити його тишу.

Купуючи таке полотно, людина інвестує не в шматок замальованого оргаліту, а у власний внутрішній спокій, у можливість щодня, повертаючись додому, зупиняти погляд на чомусь бездоганно щирому.

Роботи Валерія Франчука купують не для стіни. Їх купують для родинної історії. Колись ваші діти чи онуки скажуть: “Ця картина з’явилася в нашій родині тоді, коли ми ще могли особисто поговорити з художником.”

Виставка-продаж «Art-Espresso. Take it Home» в Living Room у м. Київ, вул. Ділова, 3 (https://www.instagram.com/livingroomkyiv/) створена саме для того, щоб це мистецтво знайшло свій дім. Ці невеликі за форматом, але грандіозні за внутрішнім наповненням роботи Валерія Франчука чекають на тих, хто готовий впустити їх у своє життя.

Завітайте сюди на філіжанку кави, дозвольте собі розкіш нікуди не поспішати й побути наодинці з цими полотнами. Роздивіться їх зблизька, прицініться, відчуйте, яке з них відгукується саме вам.

Про Живопис читайте на сторінках онлайн видання «Оксамит. Оксамитове мистецтво» – https://art.oksamyt.org/category/pro-zhyvopys