Міф і символ у мистецтві Світлани Польової

Кажуть, того вечора степ ще димів після бою. Земля парувала кров’ю й потом, а вітер ніс відлуння криків, що поволі танули у далині. Не всім судилося повернутися… Та він, Охрим, сидів живий і цілий, наче й не торкнувся його вражий меч. Старі люди шепотіли: «То не людська це охорона, а Божа, чи й сама прадідна сила його вкрила».

Сів він серед степу широкого, де трава зім’ята кінськими копитами. Втомлені руки дістали з-за пазухи дримбу — вірну подругу у хвилини смутку, роздуму й самоти. Торкнув язичок пальцями — і народився звук. Глухий, металевий, густий, він розлився понад степом, потягнувся вгору, крізь ніч і зоряний пил, просто до Чумацького Шляху.

Кажуть, у тій музиці було щось більше, ніж мелодія. То був стан душі після втрат, поклик до небес — і вони відгукнулися. Над Охримом спалахнули знаки світла, сплітаючись у химерні переплетіння, немов сама небесна рука вела їх у повітрі. Став за ставом, візерунок за візерунком — утворювали коло сили.

Над лівим плечем сяяв став Тейваз – Альгіз + Кано – Тейваз. Він ніс внутрішню силу, що народжується у спокої зосередження. Тейваз означав шлях воїна, честь і непохитність; Альгіз — захист вищих сил; Кано — світло пізнання й іскру натхнення. Разом вони творили образ козака, який у духовній тиші підноситься над світом, черпає енергію з невидимих джерел і водночас тримає напоготові меч своєї волі. Це став воїна духу, котрий перемагає ще до бою — силою наміру.

Над правим плечем спалахнув інший став Тейваз – Турісаз + Соулу – Тейваз. Це був чистий бойовий знак, у якому енергія спрямована на перемогу. Тейваз означав мужність і наступ; Турісаз — пробивну силу, руйнування перешкод; Соулу — сонячний вогонь, тріумф і життєву енергію. Це став козака-захисника, який у мить загрози здіймається, як буря, і не залишає ворогу жодного шансу. Його сила — не лише в руках, а й у ясності розуму та непохитності духу.

А внизу, біля його ніг, сяяли стародавні символи української оберегової вишивки. Квадратний хрест-оберіг створював бар’єр для негативу, захищаючи простір воїна та його рід. Алатир із вплетеним оберегом безкінечності уособлював сакральний центр сили, точку духовної опори. Восьмипроменева зірка ставала символом вічності й неперервності роду, гармонійного зв’язку між минулим, теперішнім і майбутнім.

Так і сидів Охрим, заплющивши очі. Це була мить між минулим боєм і невідомим завтра… І він знав: поки лунає звук дримби, світ тримає рівновагу.

Минуло багато літ. Ім’я його розчинилося в піску часу, але легенда живе й досі. У наші дні воїни світла все ще можуть почути в нічних вітрах той самий глухий звук і побачити в небі давні знаки, подаровані Охриму тієї ночі. Хай ці стави та символи будуть оберегом і силою для кожного та кожної в українському війську, хто тримає небо і землю рідної країни.

Робота «Охрим» належить до авторської серії Orbis української художниці Світлани Польової (https://www.instagram.com/my_world_my_mandala/#). Цей напрям досліджує універсальність кола як символу цілісності світу та гармонії людини з космосом. У різних роботах Orbis коло постає то як природна форма, то як сакральний знак, то як простір для сучасних міфів. У «Охримі» коло набуває нового змісту: це вже не лише геометрія, а й живий простір, утворений рунічними ставами та оберегами, де поєднуються духовне й воїнське, минуле й сучасне.

Ця робота вплітає національний код у космічний стиль Orbis. Вона поєднує українську традицію характерництва, символіку вишивки й рунічних знаків із сучасним досвідом воїнів, які сьогодні стоять на варті України. Таким чином, легенда перетворюється на візуальну мову мистецтва, що водночас є і особистим міфом художниці, і частиною колективної пам’яті.

Картина написана в рамках проєкту «Мозаїка спадщини України» до третьої виставки «Спадок у міфах і формах», організованої першою мистецькою агенцією Art Fine Nation. Художня виставка проходить в м. Київ, вул. Велика Васильківська, 121, Музей Марії Заньковецької (філії Музею театрального, музичного та кіномистецтва України) з 30 серпня по 11 вересня 2025 року.