«Півні і кури»: крилатий символ стійкості Донеччини

Автор: Alex Veritas

Мистецтво часто народжується там, де реальність стикається з неможливим, де звичні образи набувають нових, інколи щемливих, значень. Нова робота талановитої української художниці Олени Князєвої (https://www.facebook.com/olena.knazeva.34957), що отримала лаконічну назву «Півні і кури», є саме таким випадком. Це не просто пасторальна замальовка сільського побуту, а глибоко символічний твір, написаний нервом сьогодення. Полотно, виконане в експресивній манері акрилом, притягує погляд своєю текстурністю та незвичною композицією, змушуючи глядача зупинитися і замислитися над побаченим.

За лаштунками полотна

Перше, що вражає при погляді на картину – це дисонанс. Ми звикли бачити домашню птицю на землі, порпаючуся в пилу, або ж у затишних курниках. Натомість, на полотні Князєвої півні та кури окупували голі, покручені гілки старого дерева. Вони сидять високо над землею, на тлі сірого паркану та сільської хати, ніби дивні, яскраві плоди, що виросли всупереч законам природи.

Цей сюжет – не вигадка авторки, а документальний факт, зафіксований пензлем. Олена Князєва розповідає, що картину було написано з фотографії, яка її глибоко вразила. Знімок зробив її брат, захисник України, навесні 2024 року на Донеччині.

«На Донеччині, в селах, кури не йдуть в хлів спати, ночують на гілках дерев у дворі, навіть взимку», – ділиться художниця. Цей факт став для неї одкровенням. Адже її власні спогади малюють зовсім іншу картину дитинства, де бабуся щовечора заганяла курей у безпечний курник зі словами: «Гайда на сідало». Безумовно, цей контраст між мирними спогадами та нинішньою реальністю прифронтової зони став потужним творчим імпульсом.

Пензель, що фіксує історію

Для Олени Князєвої ця робота стала чимось більшим, ніж просто черговим творчим проєктом. Вона зізнається: «Тепер для мене це дуже важлива картина». І це не дивно, адже за кожним мазком стоїть особиста історія, тривога за рідну людину на фронті та усвідомлення того, як війна змінює все живе навколо.

Фотографія, зроблена братом-воїном, перетворилася на художнє узагальнення. Енергійні, часом грубі мазки акрилу ідеально передають шорсткість кори дерев, холодну атмосферу ранньої весни чи пізньої осені, і водночас – яскраві плями пташиного пір’я, що символізують життя, яке триває попри все. Центральний півень на передньому плані виглядає особливо велично і навіть дещо войовничо, ніби вартовий, що охороняє свій дивний, повітряний «курник».

Ми різні, в тому наша сила

Дивлячись на цих птахів, які вчепилися в гілки і переживають холодні ночі просто неба, важко не провести паралелі з людською стійкістю. Ця картина – про здатність адаптуватися до найскладніших умов, про виживання там, де це здається неможливим. Це візуальна метафора незламності духу, яка так резонує з сьогоденням України.

Одна з ключових тез, яку художниця пов’язує з цією роботою: «Ми різні, в тому наша сила». Справді, навіть у межах однієї країни традиції та побут можуть кардинально відрізнятися, як відрізняється бабусин курник у спогадах Олени від засніжених гілок Донеччини. Але саме ця різноманітність, ця здатність знаходити свій унікальний шлях до виживання, і формує спільну силу.

Технічно картина «Півні і кури» (розмір 60*50 см, полотно на підрамнику, акрил) виконана майстерно. Художниця не прагне фотографічної точності, натомість вона передає емоцію, атмосферу та сутність моменту. Її живопис живий, дихаючий, він передає напругу і водночас дивну гармонію цього незвичайного сюжету. Це твір, який не просто прикрашає стіну, а розповідає історію – історію про життя, яке чіпляється за кожну можливість, навіть якщо ця можливість – лише хистка гілка на вітру.

Цікаві статті про художнє мистецтво читайте в Українському арт-медіа «Оксамит. Оксамитове мистецтво» – https://art.oksamyt.org/category/pro-zhyvopys