ART CODE UA— ДНК українського мистецтва

Стаття друга: Голоси сучасності. Як українські художниці змінюють мову мистецтва в Європі

Ми продовжуємо цикл публікацій про українське мистецтво й його жіночі голоси. У першій статті ми говорили про художниць, які підкорили Європу в ХХ столітті. Тепер — про тих, хто сьогодні змінює мову мистецтва в європейському культурному просторі. Їхні проєкти експонуються на Венеційській бієнале, у Берліні, Лондоні та Парижі, стають частиною дискусій про війну, ідентичність та нову роль мистецтва в часи глобальних криз. Це мисткині, чиї голоси чують далеко за межами України — і вони говорять унікальною, впізнаваною візуальною мовою.

Сучасність як платформа для експерименту
Українські мисткині сьогодні — це не просто «нові імена» на міжнародній арт-сцені. Вони — авторки унікальних підходів, що змінюють сам спосіб сприйняття мистецтва. Їхні роботи — гібриди жанрів, експерименти з матеріалами, глибокі особисті й водночас соціально значущі висловлювання.

Алевтина Кахідзе — майстриня художнього синтезу, яка поєднує графіку, текст, перформанс та іронічну автобіографічність. Її роботи — це щоденники, що говорять про війну, ідентичність, буденність так само переконливо, як і про філософію життя. Учасниця бієнале в Сан-Паулу, Венеції та міжнародних резиденцій, вона створює мистецтво, яке не просто розповідає історії, а ставить глядача у позицію співучасника. У європейському контексті Кахідзе руйнує звичні кордони між документальним і художнім, перетворюючи особистий досвід української жінки у воєнний час на універсальну візуальну мову, зрозумілу в будь-якій країні.

Жанна Кадирова перетворює уламки реальності на метафори. У проєкті «Відновлення» бетон і плитка стають хлібом — образом витривалості й життя після руйнування. Її об’єкти працюють із пам’яттю, архітектурою та посткатастрофічним досвідом. Представлена на Венеційській бієнале та у провідних європейських інституціях, Кадирова показує, як мова матеріалу може бути більш промовистою, ніж слова. Вона вносить у європейське мистецтво естетику відбудови — візуальний словник, який народився в Україні, але резонує всюди, де суспільство пережило руйнування.

Анастасія Подерв’янська змінила уявлення про текстиль, піднявши його на рівень концептуального живопису. Її полотна на тканині поєднують традиційну орнаментику з сучасною експресією. Це не просто декоративність — це коментар до історичної пам’яті, жіночої ідентичності й побуту як культурного феномену. У Європі, де текстиль часто лишався у «другорядних» мистецьких нішах, Подерв’янська повертає йому статус інтелектуального медіуму, змушуючи критиків і колекціонерів по-новому поглянути на жіночі ремесла як на мову великих художніх висловлювань.

Марія Куліковська працює з тілом як інструментом політичного та особистого висловлювання. Її перформанси, скульптури та інсталяції досліджують кордони — фізичні, гендерні та геополітичні. Від анексії Криму до особистих історій жінки у війні — її мистецтво завжди конфліктне, провокативне, але необхідне. На європейській сцені Куліковська стає символом радикальної тілесної присутності, що руйнує стереотипи про роль жінки-мисткині, переводячи дискусію про війну з площини політики у площину людської вразливості.

VANDA (Ванда Орлова, https://www.orlova-vanda.com.ua/) створює візуальну поезію відродження, сили та надії у власному художньому стилі та техніці солярісм — метафорі нестримного потоку світла навіть у найглибшій темряві. Центральна тема її творчості — це світанок як свідомий вибір і життєва позиція, живий простір, що змінюється зі світлом і поглядом глядача. Її картина «Пробудження гармонії», відзначена міжнародною премією сучасного мистецтва Лондонської галереї Espacio Gallery, стала символом цього внутрішнього світанку. На полотнах світло дихає, проростає крізь темряву та запрошує обрати його — попри все. Для європейського глядача ця мова світла стає своєрідним візуальним мостом між досвідом України, що переживає війну, і універсальним прагненням до надії, роблячи Орлову впізнаваною на виставках від Рима до Берліна.

Головний меседж: сьогодні українське жіноче мистецтво — це не просто частина локальної сцени, а впливовий елемент європейського культурного ландшафту. Художниці з України не лише беруть участь у престижних виставках і резиденціях, а й формують тренди, розширюють уявлення про матеріали, теми й формати. Їхній досвід — це історія про те, як мистецтво з країни, що переживає війну, здатне стати мовою діалогу, емпатії та нових смислів для всієї Європи.

Наступна стаття ART CODE UA— про українські арт-ініціативи та інституції, що допомагають жінкам-мисткиням ставати видимими у світі. Читайте також опубліковані статті про Живопис та творчість сучасних Українських художників в Українському арт-медіа «Оксамит. Оксамитове мистецтво»  –  https://art.oksamyt.org/category/pro-zhyvopys