Вікторія Кузнєцова: Мистецтво як зцілення душі

Автор: Alex Veritas

Для одних художників живопис — це ремесло, для інших — спосіб фіксації реальності. Але для Вікторії Кузнєцової (https://www.instagram.com/grisha_kuznetsova) творчість завжди була чимось значно більшим — це істинна мова її серця. Її полотна — це не просто зображення, а відверті, часом сюрреалістичні сповіді, де реальний світ переплітається зі світом підсвідомим, створюючи глибокі метафоричні образи.

Від інтуїції до усвідомленої глибини

Творчий шлях Вікторії не був прямим і безхмарним. Ще в юності її картини знаходили свого глядача. Вона активно брала участь у виставках, сміливо експериментувала та інтуїтивно шукала власний унікальний голос. Тоді, здавалося, мистецтво народжувалося легко, на одному диханні, не вимагаючи глибокого самоаналізу.

Однак життя додало свої корективи. З народженням дітей творче життя Вікторії, як це часто буває, зупинилося. Пензлі та фарби поступилися місцем щоденним материнським турботам. Художниця зізнається, що в той період вона «втратила себе в постійному русі і турботах». Зовнішній світ вимагав повної віддачі, залишаючи мало простору для внутрішнього діалогу. Втім, попри цю вимушену мовчанку, мистецтво всередині не зникло; воно продовжувало жити, зріти і чекати свого часу.

Символізм пережитого

Повернення до живопису стало для Вікторії Кузнєцової не просто відновленням хобі, а справжнім переродженням. Тепер її творчість — це не просто фіксація візуальних образів. Це концентровані емоції: пережитий біль, глибоке кохання, гіркота втрат і, зрештою, болісний, але необхідний пошук себе.

Сьогодні художниця працює в яскраво вираженому символічному, метафоричному стилі. Розглядаючи її роботи, неможливо позбутися відчуття, що ми заглядаємо у чийсь сон. Ось на одній з картин дівчина лежить у полі, закриваючи очі рукою, а над нею, у небі, що стало морем, інша фігура стрімко падає у безодню. Цей дуалізм, поділ світу на «над» і «під», на свідоме і несвідоме, є характерним для її нинішнього етапу.

На інших полотнах ми бачимо жінку, чиє тіло проростає корінням, стаючи частиною землі, або ж героїню яка намагається розірвати пута, що стримують її. Кожна фігура і кожна деталь тут має значення. Чому кімната затоплена водою, а на стінах висять портрети гусей? Чому обличчя сховане за мішком, а від руки тягнеться червона нитка, наче кровоносна судина, що з’єднує з чимось невидимим? Ці питання Вікторія ставить насамперед собі, запрошуючи глядача до спільного пошуку відповідей.

Зцілення через полотно

Безумовно, для Вікторії Кузнєцової живопис став терапією. Через мистецтво вона не просто висловлює себе — вона зцілюється. Кожен мазок пензля допомагає структурувати внутрішній хаос, перетворити невимовний біль на візуальний образ і, зрештою, відпустити його. Її картини — це свідчення того, що навіть після найдовшої паузи творча енергія може прорватися назовні, ставши ще глибшою та усвідомленою, перетворюючи власні переживання на універсальні символи людського досвіду.

Читайте про цікаві виставки в Українському арт-медіа «Оксамит. Оксамитове мистецтво» – https://art.oksamyt.org/category/mystetski-novyny