Автор: Alex Veritas
Мистецтво під час війни перестає бути просто естетикою, воно перетворюється на документ епохи та крик душі. Нещодавно у Центральному будинку художника відбулася знакова подія — виставка «Діти – Дерево Життя». Цей проєкт об’єднав майстрів, які через образ дитини намагалися осмислити нашу ідентичність: від коріння предків до крони майбутнього. Експозиція стала філософською опорою для відвідувачів, нагадуючи, що саме культура формує внутрішню міць нації. Однак серед багатьох світлих і символічних робіт була одна, що змусила мене зупинитися і затамувати подих. Мова йде про пастель «Сліди окупанта» (2023 рік.), автором якої є художник з Одеси Співак Валентин Володимирович.
Мовчазна гора заліза та маленька постать
На перший погляд, полотно приголомшує своєю суворою правдивістю. Художник обрав техніку пастелі на папері, що додає зображенню особливої крихкості та водночас тривожної шорсткості. У центрі композиції ми бачимо страшну «піраміду» — купу понівечених, спалених автомобілів, що нагромаджені один на одного. Це не просто метал, це розтрощені долі та побут, який колись був мирним.
Проте найсильніший емоційний удар глядач отримує, помітивши маленьку дитячу постать біля підніжжя цієї залізної гори. Дитина стоїть спиною до нас, дивлячись на масштаби руйнувань. Цей контраст між тендітним людським життям і масивним, іржавим наслідком агресії створює неймовірну напругу. Безумовно, Валентину Співаку вдалося передати ту саму «найменш викривлену правду про себе», про яку заявляли куратори виставки.
Колір трагедії та обрій надії
Колористичне рішення картини заслуговує на окрему увагу. Автор використовує приглушені, попелясто-рожеві та глибокі фіолетові відтінки неба, що створює атмосферу тривожного вечора або світанку після обстрілу. З одного боку, іржаво-коричневі тони металобрухту підкреслюють мертвість окупаційного «сліду». З іншого боку, верхня частина композиції додає роботі неочікуваного динамізму.
- Верхній план: Над згарищем ми бачимо людей, які переходять через міст або тимчасову переправу. Вони несуть свої речі, вони рухаються вперед.
- Символізм руху: Попри жах у нижній частині картини, люди вгорі символізують життя, що триває. Це той самий стовбур «Дерева Життя», який витримує будь-які виклики сучасності.
- Техніка виконання: М’якість пастелі дозволяє художнику створювати ефект диму або марева, що робить сцену майже сюрреалістичною, хоча ми знаємо, наскільки вона реальна.
![]()
Мистецтво як іспит на людяність
Робота Валентина Володимировича Співака не дає швидких відповідей і не намагається розважити глядача. Навпаки, вона ставить жорсткі запитання про те, що ми залишаємо після себе і як дітям жити серед цих «слідів». Зокрема, вражає здатність митця працювати з темою майбутнього через таке болюче сьогодення. Його пастель — це діалог із часом, де вистраждана надія проростає крізь усвідомлення трагедії.
Очевидно, що «Сліди окупанта» — це одна з найчесніших робіт виставки. Вона нагадує нам, що відповідальність за те, якою буде «крона» нашого національного дерева, лежить на кожному. Дитина на картині ще тільки формує свій погляд на світ, і те, що вона бачить сьогодні, назавжди залишиться в її серці.
Отже, відвідування виставки та знайомство з творчістю Валентина Співака стало для мене особистим іспитом на чуйність. Такі твори мистецтва потрібні нам, щоб не зачерствіти, щоб пам’ятати ціну нашого майбутнього і продовжувати рости вгору, попри будь-які сліди, що намагаються нас зупинити.
Виставка всеукраїнського культурно-мистецького проєкту «Діти – Дерево Життя» була доступна для глядачів і проходила на 3-му поверсі Центрального Будинку художника, вул. Січових стрільців 1-5, Київ до 07 грудня 2025 року.
Організатор Всеукраїнського культурно-мистецького проєкту «Діти – Дерево Життя»: Національна спілка художників України. Кураторка проєкту: Тамара Чернявська
Офіційний промо партнер: перша українська мистецька агенція Art Fine Nation (https://www.artfinenation.com/).
Читайте про цікаві виставки в Українському арт-медіа «Оксамит. Оксамитове мистецтво» – https://art.oksamyt.org/category/mystetski-novyny




