Дарина Стратюк: Козачок і Голос гір у «Мозаїці спадщини»

Автор: Alex Veritas

У мистецтві Дарини Стратюк відчувається подих простору. Народжена на південних степах Херсонщини й нині працюючи серед тихих пагорбів Вінниччини, вона ніби поєднує дві стихії — відкритість широкого горизонту та затишну камерність внутрішнього світу. Її освіта архітекторки сформувала уважність до конструкції, гармонії форми й простору полотна. Проте головним джерелом енергії для художниці є не лінійка і креслення, а жива культура — пісні, рухи, колір, земля.

Саме тому її роботи так органічно увійшли до всеукраїнського культурно-мистецького проєкту «Мозаїка спадщини України» (https://www.artfinenation.com/виставки/виставка-пульс-нації-танець-і-музика)  — ініціативи Ванди Орлової, яка є фундаторкою Першої української мистецької агенції Art Fine Nation, що відкриває новий погляд на українську культурну тяглість. Тут мистецтво не відділене від життя — воно його продовжує і примножує.

У четвертій підсумковій виставці проєкту, що має назву «Пульс нації: танець і музика» Дарина представила дві роботи, які стали діалогом двох полюсів української душі.
Танець — як вибух свободи.
Гори — як ранкова мла над хребтами, що стирає грані між реальним і вічним.

Рух як дух: «Козачок»

«Козачок» (40×50 см, акрил, змішана техніка, 2025) — це не зображення танцю. Це зображення стану.

Український козачок — народжений у колі козацької традиції, вогню музики й невгамовної волі — завжди був більше, ніж танець. Це імпульс, виклик, відповідь, гра, флірт, змагання і сміх у єдиному русі.

Дарина Стратюк фіксує саме момент живої взаємодії — коли чоловік і жінка водночас і партнери, і суперники, і гравці одного ритму. Їхні рухи гострі, сміливі, невтримні. Кольори — насичені, теплі, дзвінкі. Орнаментальні фрагменти не цитують фольклор буквально — вони живуть, рухаються, вібрують.

Це українська культура не як спогад, а як подих тут і зараз.

Гори як голос: «Мелодія гір»

Якщо «Козачок» — це ритм, то «Мелодія гір» (60×45 см, акрил, змішана техніка, 2025) — це пауза.
Але тиша тут — не мовчання.

На полотні — пастух із трембітою. Трембіта — найдовший духовий інструмент у світі, народжений із смереки, що росте високо в Карпатах. Її голос долинає за кілометри — попереджає, кличе, знаменує життя.

Стратюк не просто зображає інструмент — вона передає момент, коли людина і природа звучать в унісон. Світло, повітря, відчуття висоти — усе це створює своєрідний простір всередині картини, у якому глядач ніби дихає іншим повітрям.

Ця робота — про зв’язок, у якому живе пам’ять поколінь.

Чому ці картини важливі у «Мозаїці спадщини України»

В одному експозиційному просторі зійшлися степ і гори.
Ритм і спокій.
Зовнішня сила і внутрішня глибина.

Дарина Стратюк демонструє: українська культура — не набір музейних експонатів. Вона рухається, звучить, сміється, кличе, бореться, дихає.
Вона — жива.

І коли ми дивимося на ці полотна, ми бачимо не минуле — ми бачимо себе.

Читайте про актуальні мистецькі події в українському арт-медіа «Оксамит. Оксамитове мистецтво» – https://art.oksamyt.org/category/mystetski-novyny