Текстура як мова душі: художниця, що малює тишу

У час, коли світ гучно говорить, мистецтво Юлії Кисельової — це тиха розмова з глядачем. Її роботи — не просто візуальні композиції, а глибокі текстурні переживання. У кожному полотні — відлуння тиші, яке хочеться не лише побачити, а й відчути внутрішньо. Це мистецтво, яке не нав’язується, а лагідно торкається.

Юлія працює у власному ритмі — ритмі тиші, текстури й глибоких сенсів. Її творча майстерня — це простір без метушні, де пахне кавою, звучить внутрішня тиша, і народжуються роботи, що мають на меті не здивувати, а заспокоїти. Для Юлії ранкова кава — ритуал, що вмикає творчий потік. “Я без кави — це не художниця, а просто людина з пензлем”, — з усмішкою каже вона.

Джерела натхнення: природа й місто

Її бачення світу формують два полюси — жива природа та архітектура міста. Вона однаково уважна до вигинів гілки, що впала під ноги, і до потрісканих фасадів старого будинку. Фактурність довкілля вона вбирає як емоцію — а потім трансформує її в рельєф полотна.

Замість класичного живопису — паста, замість мазків — текстури. Її роботи можна порівняти з щоденником без слів: де кожна нерівність — це емоція, кожен виступ — це згадка. Такі полотна хочеться торкнутися не для цікавості, а щоб відчути спокій.

Структура творчого життя

Юлія чітко розділяє час між творчістю і організаційною роботою. Три дні на тиждень вона повністю присвячує мистецтву — в ці дні зникає зовнішній шум, і залишається лише процес. Решта часу — для просування, комунікацій, планування. Це не жертва, а система, яка дозволяє створювати без втрат енергії.

Перш ніж почати нову роботу, вона готує простір, як режисер готує сцену. Правильне світло, тиша, атмосфера — усе має значення. У цій сцені головна роль завжди належить не художниці, а майбутній картині.

Мистецтво, що резонує

Картини Юлії знаходять своє місце у виставкових залах, приватних колекціях, інтер’єрах. Проте головна їхня сила — у здатності відгукуватися. Люди купують її роботи не заради статусу — а тому, що вони про щось глибоке і близьке. Бо кожен із нас потребує текстури не лише в речах, а в самому житті.

Її творчість — це запрошення зупинитися й побачити красу в деталях, у паузах, у тиші. Це нагадування, що справжнє мистецтво не кричить — воно дихає поруч. І навіть один погляд на ці роботи залишає в серці теплий слід.

📌 Instagram художниці: @yuliiakiselova_art