Картини, в сюжетах яких можна заблукати…

Автор: Тамара МАРКЕЛОВА (https://www.facebook.com/denysovets/)

Є художники, які володіють технікою. Є ті, хто володіє уявою. А є одиниці, які володіють простором між світами. Саме до таких належить київська художниця Тетяна Золотухіна – мисткиня з унікальним, нестандартним баченням живопису, у якому злилися езотерика й психологія, інтуїція і ясновидіння, історія й майбутнє. Її картини – це портали, у яких можна легко заблукати, але неможливо залишитися байдужим.

Я зловила себе на думці, що до її полотен хочеться повертатися знову і знову. Їх хочеться розглядати. Вони манять. У них є щось магічне, майже небезпечне – як у дзеркалах, у яких можна не лише побачити себе, а й загубитися. Ці картини не дають швидких відповідей. Вони ставлять запитання – глибокі, інколи складні, але необхідні.

Творчість Тетяни Золотухіної різко виокремлюється на тлі багатьох зразків сучасного мистецтва, де часто панує холодний прагматизм. У її роботах – жива, вібраційна енергія. Це не просто красиве кольорове співвідношення, а цілісний езотеричний напрям, спроба зазирнути за межі видимого, побачити те, що інші зазвичай не бачать.

Вона вміє працювати з багатошаровістю: фарба ніби «дихає», проступає крізь попередні стани, зберігаючи пам’ять руху руки. Це живопис, у якому важливе не лише те, що зображено, а як саме енергія переходить з шару в шар, з образу в образ.

Її полотна – результат тривалого внутрішнього процесу. Художниця не просто пише – вона «виношує» картину, знайомиться з її персонажами, дозволяє сюжету жити в собі, перш ніж узяти до рук пензель. Саме тому її роботи мають внутрішню цілісність і силу впливу.

Художниця – членкиня Міжнародного артоб’єднання «Повертайся живим!» з перших днів його заснування, учасниця колективного творчого рекорду, занесеного до «Книги рекордів України». Її роботи зберігаються у фондах Музею Івана Кавалерідзе та Національного заповідника «Софія Київська» — місць, де сама історія вміє слухати мистецтво.

Та не лише мисткиня – Тетяна Золотухіна ще й педагогиня. Вона очолює художню дитячу студію Центру по роботі з дітьми та молоддю Дніпровського району столиці. Її вихованці успішно вступають до мистецьких вишів, демонструючи найвищі бали. Очевидно, що багатий педагогічний досвід і глибинне розуміння сакрального стали ґрунтом для її нових робіт – зрілих, складних, філософських.

І все ж хочеться зрозуміти: звідки це бажання малювати? Коли воно з’явилося?

–– О, це взагалі з дитинства, – усміхається Тетяна. – У мене є роботи з півтора року. Мама зберегла.

Її родина – родина науковців. Дідусь і бабуся – відомі фізики, мама – кібернетик. У домі часто збиралися вчені: Микола Амосов, Борис Патон, Костянтин Яцимирський… Люди раціонального мислення, які, однак, тонко відчували мистецтво і завжди заохочували дитячу творчість.

Один епізод з дитинства Тетяна згадує з особливою яскравістю. П’ятирічною дівчинкою вона відчинила двері гостеві – Костянтину Яцимирському, директору Інституту фізичної хімії АН УРСР – і видала безкомпромісне: «Ми лисих не приймаємо». Тоді їй добряче дісталося, але цей спогад залишився назавжди – як свідчення ранньої, майже наївної інтуїції, що світ значно дивніший, ніж здається.

Навчання у Палаці піонерів, перші персональні виставки ще у школі, а згодом – доленосна зустріч із Віктором Зарецьким. Легендарний художник і педагог спершу відмовився брати дівчину до студії: «Дівчат не вчу». Але побачивши її феєрично-фантастичні роботи, змінив рішення. Саме ця емоційна, майже підліткова вибуховість і сформувала її стиль.

Сьогодні Тетяна Золотухіна – зріла майстриня. Її стиль неможливо втиснути в один напрям. Тут є риси символізму, неоміфології, експресіонізму, сакрального живопису, але водночас – це абсолютно авторський світ. Вона не наслідує тренди, вона створює власну художню реальність, де головним критерієм є не мода, а правдиві відчуття.

У цьому й є її сміливість та актуальність. Бо справжнє сучасне мистецтво не підлаштовується під час. Воно знаходиться у постійному русі, у постійному пошуку (тому, мабуть, так багато відкриттів відбувається просто на наших очах).

Картини Тетяни Золотухіної – фантасмогоричні, насичені кольором, де кожен відтінок має власне емоційне вираження. Вони ніби розмовляють між собою. У них хочеться «гратися», розкладати на сюжети, як у дитинстві – іграшки. Це відчувається у кожній роботі майстрині – без винятку. Ось деякі з них: «Квітка-душ. Перехід», 2015-2025; «Коди… 2026»; «Тіні»; «З Днем незалежності!»…

– Особливо це відчутно в роботі «Княгиня Ольга готується до хрещення». Це картина-провідник, – говорить художниця. – Вона дає впевненість і допомагає у складних рішеннях».

Написана у 2018 році в стані, який Золотухіна називає ченнелінгом, ця робота стала результатом глибокого проживання болю, страхів і сили княгині Ольги – жінки-воїна, матері, правительки. Місяць Тетяна майже не виходила з майстерні. Навіть ходила на Лису гору — «підзарядитися енергією».

Реакція глядачів – показова. Дехто, дивлячись на картину, співпереживає і … не стримує сліз. До неї довго вдивляються військові зі шпиталів. Вона очищує. Мисткиня вірить: не кожну картину можна купити випадково. Деякі з полотен чекають на свого глядача, свого власника, свою місію. Її «Княгиня Ольга» – приклад саме такого полотна. Картина, що веде, направляє, але не пробачає фальші. Вона працює лише з тими, і готова стати власністю тих, хто готовий йти шляхом справедливості.

Повномасштабна війна змінила все – і мистецтво також. Для Тетяни Золотухіної воно стало формою духовного захисту. Її картини не тікають від реальності, а стають оберегами. У її роботах з’являється більше архетипних образів: архангели з мечами, козаки, символи роду, світла, дому. Це не ілюстрація війни – це відповідь на неї. Відповідь мовою любові, сили, високої вібрації.

Вона переконана: темні сили живляться страхом, болем і ненавистю. А мистецтво, створене з любові, здатне руйнувати цей механізм. Саме тому її полотна так діють на військових, поранених, людей у кризі. Вони лікують.

Символи – окрема мова художниці. Коти, які живуть у кількох вимірах і можуть проводити між реальностями. Коні – вогняні, стрімкі, як енергія року, як сила руху. Серце, що розподіляє любов, – центр її нових робіт, де головною цінністю стає любов як найвища вібрація Всесвіту.

– Якщо ми діємо з любові, а не зі страху – нас не можна зламати, – переконана мисткиня Тетяна Золотухіна.

Її роботи часто виявляються пророчими. Перед пандемією – люди, що йдуть у невідомість. Перед повномасштабною війною – тривожні образи, що подають сигнали, які неможливо було не помітити. Та попри містицизм і складність, у цій творчості є любов. Є віра. Є майбутнє.

Розділ Сучасні художники в Українському арт-медіа «Оксамит. Оксамитове мистецтво» пропонує ще цікаві статті – https://art.oksamyt.org/category/suchasni-khudozhnyky