Іконописний канон – догма чи свобода творчості

Іконописний канон – сукупність затверджених Церквою правил і прийомів, що визначають зміст, композицію, стилістичні особливості та духовне значення ікон, передаючи богословські істини та забезпечуючи зв’язок віруючих з небесним світом.

З давніх часів і по сьогоднішній день іконописці опираються на візантійський іконописний канон, прийнятий у 787 р. на Сьомому Вселенському Соборі на якому було фактично поставлено крапку в іконоборстві і затверджено догмат про почитання ікон та хреста. Відповідно, домінуючою іконописною стилістикою виступає Візантійська, що контролюється Константинополем. Розквіт такої традиції припадає на 13 століття, період палеологівського ренесансу.

Основною рисою мистецтва палеологівської доби було звернення до античної спадщини.

Канон забезпечує збереження догматів віри та духовних цінностей, які відображаються в іконі. Він дозволяє передати духовну сутність зображуваного, надаючи іконі високої богословської та художньої цінності.

Фактично, це збірка правил які орієнтують художника у правильності зображення того чи іншого святого. За допомогою використання цих правил можна ідентифікувати святого з поміж інших. При написанні використовується атрибутика яка була у святого/святої (святі єпископи зображуються в архієрейських одежах, з митрою на голові та Євангеліє, як то святий Миколай Чудотворець).Написання образів Христа та Богоматері використовується за допомогою  описів їх зовнішності залишених їх сучасниками.

Не слід забувати і про одежі в які були одягнуті святі, мученики, воїни, святителі і так далі. Окремою складовою є символіка кольору. Білий колір одеж Христа у випадку Преображення – символізує Божественну чистоту та святість, багряний колір – одежі символізує царственість і людську природу Спасителя. Одяг Богородиці символічно пов’язаний з небесною чистотою, а тому таким кольором традиційно є блакитний або синій. Святий Іоанн Хреститель носив специфічний одяг з верблюжої шерсті за яким його можна чітко ідентифікувати. Апостоли, як правило, зображувались зі свитками які символізують божественне вчення яке вони записували в Євангеліє та проповідували людям.

Ангели та архангели зображуються як молоді юнаки, хоча по факту є безтілесними духами, які можуть приймати людську подобу, але їх справжнє існування поза простором і часом, а крила та зброя є символічними зображеннями їх функцій. Так ми бачимо архангела Михаїла у воїнських обладунках, оскільки він є очільником Небесного воїнства. Архангел же Гавриїл зображується з квіткою, як символом благої звістки яку він приніс Діві Марії.

Практично ми бачимо в каноні певні орієнтири для художника іконописця. За допомогою них він зображає духовність образу, палітру кольору, одеж, зображає світло на іконі та загальну композицію.

Образи святих можуть бути не тільки не тільки статичними, на іконі можуть ображатися і певні їх діяння. В такому випадку задіється в повній мірі і композиція, і пейзажна краса навколишнього світу і зворотна перспектива.

Чи обмежують такі правила художників-іконописців в їх творчості? З однієї сторони безумовно так. З іншої, канонічні догми охоплюють лише основні, найбільш значимі моменти, в нюансах ж у майстра залишається достатня кількість варіантів для реалізації своїх фантазій і власного бачення. Але для цього потрібна не тільки майстерність, а й освіченість.

Орієнтуючись у подіях зображених у Святому Письмі, іконописець може самостійно інтерпретувати сюжет на іконі опираючись на канонічні підказки.

Художник може проявити свою фантазію в оздобленні та моделюванні облачення святителів, декорування предметів, що знаходяться на іконі, не кажучи вже про композицію подій. Композиція та інтерпретація подій більш притаманна житійним іконам святих та певних Свят (Різдво Христове, Преображення, вхід Господень в Єрусалим, Розп’яття, Вознесіння і так далі.).

Варіанти зображення діянь святих художником взагалі не обмежується. Адже іконопис – це не тільки сліпе копіювання і наслідування старих майстрів і образів (хоча це і є великою складовою роботи іконописця), а в першу чергу власне сприйняття Святого Письма, житія святих і навколишнього прекрасного. Особливо це потрібно при реставруванні де іноді потрібно не тільки відновити деякі втрати, а й фундаментально відтворити первинний образ, або довершити композицію, доповнити старі ікони в ансамбль нового іконостасу або нового храму.

Автор статті – іконописець Василь Кривенко (https://www.instagram.com/krivasart/)

Читайте цікаві статті про мистецтво у спеціалізованому Українському Арт-виданні «Оксамит. Оксамитове мистецтво» (https://art.oksamyt.org/category/pro-zhyvopys)