Покрова Богородиці: Унікальність у творчості Василя Кривенка

Автор: Іконописець Василь Кривенко (дізнатися більше: https://www.instagram.com/krivasart/)

Українська духовна культура та іконописна традиція завжди вирізнялися особливою вибірковістю та творчою самобутністю. Коли Київська Русь прийняла християнство, візантійська іконографія, хоч і стала основою, не була сприйнята повністю. Деякі її варіанти, як-от «Годувальниця грудьми» або «Вознесіння Богородиці на небо», не знайшли глибокого відгуку. Натомість, наші митці створили власні, унікальні образи – серед них і Покрова Пресвятої Богородиці, невідома у грецькому та слов’яно-балканському ікономалярстві, а також ікони місцевих святих, таких як Борис і Гліб, Ольга, Володимир, Антоній і Феодосій Печерські. Цей вибір підкреслює глибоке коріння національної ідентичності та естетичного смаку, що формувався під впливом народних традицій, фольклору та міфології.

Грецьке Коріння та Українське Переосмислення

Незважаючи на те, що образ Покрови Богородиці вважають справді українським, він має своє початкове грецьке коріння. Історія свята датується 910 роком, коли у Влахернському храмі в Константинополі Андрій Христа ради юродивий став свідком дива. Він побачив Пресвяту Богородицю в оточенні ангелів і сонму святих. Після щирої молитви Вона зняла зі Своєї голови покривало (омофор) і розпростерла його над віруючими, які молилися у храмі. Завдяки цьому захисту, вороги, що тоді облягли місто, відступили, і Константинополь було врятовано. Саме ці події глибоко вплинули на особливе шанування цього образу, особливо серед військових та всіх, хто потребує заступництва та захисту.

Хоча ікона Покрови відома і в інших країнах православної віри, лише в Україні вона набула виняткових національних рис та специфічних композиційних іконографічних варіантів. Вона увібрала в себе дух українського народу, його глибокі уподобання, сподівання та естетику. Це глибоке укорінення жіночого начала як захисту і сили знайшло своє відображення і у народному побуті. Наприклад, у селі Покрова знаменувала сезон сватання та весіль, і дівчата, яким вже набридло дівувати, молилися: «Свята мати Покровенько, накрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби не зосталась дівкою».

Культ Жінки-Берегині та Материнства в Культурі

Формування української іконописної школи було нерозривно пов’язане з народними традиціями та фольклором, де жінка та її роль займали особливе місце. Тому не дивно, що образ Пресвятої Матері Божої, як найвищої Заступниці, так полюбився нашим пращурам. У побуті української культури образ матері-жінки традиційно пов’язувався з Берегинею – Заступницею роду. Жінка як символ самого життя та родючості була об’єктом поклоніння ще з часів трипільської культури.

Традиційний образ Берегині – це символічна постать жінки з застережливо піднятими руками, який ми вперше бачимо в християнській іконографії на візантійській Оранті (Молительниці) на мозаїках святої Софії в Києві. З Х століття, після прийняття християнства, символічний смисл Берегині був перекладений на образ Богородиці. У свідомості людей Давньої Русі Вона сприймалася як всемогутня та милосердна Заступниця людства перед Богом.

Саме цей складний і глибокий історичний та культурний пласт майстерно втілює у своїх роботах іконописець Василь Кривенко, надаючи традиційному образу Покрови сучасної актуальності та неповторної естетики.

Читайте цікаві статті про мистецтво у спеціалізованому Українському Арт-виданні «Оксамит. Оксамитове мистецтво» (https://art.oksamyt.org/category/pro-zhyvopys)