Львів крізь пензель: де живе душа мистецького міста

мистецькі замітки від Олени Князєвої (https://www.facebook.com/olena.knazeva.34957)

Привіт, друзі! Мене звати Олена Князєва, я художниця, і сьогодні я хочу поділитися з вами не просто маршрутом, а справжнім емоційним відкриттям. Львів — це місто, де мистецтво буквально розлите у повітрі: воно ховається в арках старих вуличок, пахне свіжою кавою та затишно вмощується на полицях книгарень. Проте, коли ви опиняєтеся в «Серці Лева», важливо знайти те саме місце, де концентрація краси змусить ваше серце битися частіше.

Діалог з мистецтвом: перше враження

Гуляючи засніженим центром, я зупинилася біля будівлі, чиї вікна зараз дбайливо закриті захисною фанерою. Саме там, на одному з постерів, я прочитала фразу, що стала лейтмотивом моєї подорожі: «Якщо довго дивитися на мистецтво, з часом мистецтво починає дивитися на тебе». Крім того, поруч усміхався яскравий Різдвяний банер, який ніби підказував: «Тобі саме сюди».

Йдеться про Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького. Зізнаюся чесно, щойно я переступила поріг цієї величної споруди, мене охопило трепетне відчуття. По-перше, вражає сама архітектура: помпезні сходи та високі колони створюють атмосферу святині духу. По-друге, навіть без картин музей здатен приголомшити. У центрі залу я побачила дерев’яну фігуру дитятка Ісуса, над яким височіла велетенська зірка, обпалена вогнем зсередини. Це виглядало настільки символічно та потужно, що я миттєво зрозуміла — я в правильному місці.

Різдвяні полотна та загадки давніх ікон

Оскільки моя подорож припала на святковий період, зали були наповнені особливим світлом різдвяних полотн. Найбільше мене вразило сакральне мистецтво. Зокрема, я довго не могла відійти від ікони святої Варвари, створеної невідомим майстром з Івано-Франківщини.

Цей твір, виконаний у техніці олійно-клейової темпери з золоченням, суттєво відрізняється від традиційних грецьких канонів. Обличчя святої має незвичні, самобутні риси, що робить образ живим і надзвичайно близьким. Відповідно, саме в таких деталях і проявляється унікальний генетичний код нашої культури, який ми зараз наново переосмислюємо.

У колі геніїв: від Труша до Марчука

Піднявшись на поверхи вище, я опинилася у справжньому раю для живописця. Пейзажі, що експонуються тут, — це те, на що я, як художниця, рівняюся щодня. Бачити на власні очі роботи Труша, Герца, Бокшая, Кашая та Коцки — це неоціненний досвід, схожий на приватний урок у великих майстрів.

Я розглядала кожен мазок, кожне кольорове рішення настільки близько й безперервно, що емоції просто зашкалювали. Безперечно, це справжнє «вау», яке неможливо передати через екран смартфона. Ба більше, мені пощастило натрапити на полотно Івана Марчука. Його техніка та робота з кольором — це геніальність у чистому вигляді, яка змушує зупинитися і просто дихати в унісон з картиною.

Замість кави — натхнення

Часто запитують, яку кав’ярню у Львові я б порадила. Повірте, у цьому місті кава смачна всюди, але якщо ви шукаєте справжнього насичення для душі, йдіть до музею Шептицького. Коли ти стоїш перед величчю класиків або готуєшся дивитися театральну виставу дитячого Вертепу, що проходить прямо в музейних залах, стає зовсім не до кави.

Отже, якщо ви прагнете справжнього мистецького оновлення, не проходьте повз ці двері. Мистецтво чекає на ваш погляд, щоб нарешті подивитися у відповідь.

Цікаві мистецькі замітки від художників читайте в Українському арт-медіа «Оксамит. Оксамитове мистецтво» – https://art.oksamyt.org/category/blogi