Михайло Мурафа. Майстер, який розмовляє з матерією

Є митці, які не прагнуть бути сучасними — вони просто є. Так само природно, як росте дерево чи камінь тримає тишу гір. Михайло Мурафа (https://www.instagram.com/mikhailomurafa/) — саме з таких. Він не створює речі — він продовжує їхнє життя. Михайло Мурафа — знаний митець, що працює в жанрі монументального та декоративно-прикладного мистецтва (кераміка), а віднедавна у живописі.

Дерево, камінь, глина, шамот, метал — усе це лише різні голоси однієї стихії, яку він чує. Мурафа розмовляє з матеріалом, а не приборкує його. Якщо дошка скручена — то це не вада, а характер. Якщо колода обвуглена — це не шрам, а історія. І в цьому — головний секрет його мистецтва: воно народжується не з бажання створити ідеал, а з потреби почути істину. Ці самі руки здатні оживляти глину, створюючи кераміку, що прикрашає міста.

Його дерев’яні роботи — це живі метафори, що дихають землею й часом. У них відчувається шепіт Карпат і тиша старих храмів. Випалені силуети, груба фактура, природна асиметрія — усе говорить мовою вогню, терпіння й молитви. У цих образах — витримка і ніжність, гідність і біль. Вони нагадують людей, які пройшли крізь вогонь, але не втратили людяності.

Одна з найвідоміших робіт Михайла Мурафи — участь у створенні монументального керамічного панно у вестибюлі Івано-Франківського драматичного театру імені Івана Франка (1979–1981). Разом із Василем Вільшком, Йосипом Косовичем та Олександром Медведєвим він реалізував справжню оду гуцульському краю.

На площі понад 100 квадратних метрів розгортається театральна дія — сценки з життя гуцулів, їхні свята, будні, легенди. Панно створене у техніці глазурованого шамоту — високотемпературної кераміки, натхненної традиційними гуцульськими кахлями. Кожен фрагмент — як сторінка великої народної книги, у якій герої — прості люди, а композиція — як молитва, замкнена у кольорах землі, неба й полум’я.

Цікавий факт: Майстри увіковічнили себе на цьому панно. На рівні людського зросту є фрагмент із трьома гуцулами, які сидять і грають на сопілках. Це зображення скульпторів Василя Вільшука, Йосипа Косовича та Михайла Мурафи (зліва направо).

Не менш вражаюча сторінка творчості — мозаїки «Камінь Довбуша» у селі Ямна біля Яремче. Дев’ять рельєфних композицій на території турбази «Карпати» створюють цілий ансамбль, де камінь говорить людським голосом. Тут Мурафа виступає не лише як скульптор, а як архітектор простору — він формує середовище, у якому матеріал зберігає пам’ять про легенду, а легенда оживає в матеріалі.

Тематика його творів — завжди про людину. Але не про її пафос чи силу, а про гідність праці, тепло дому, музику вітру у верховинських долинах.
Його роботи — це маленькі театри життя: «Троїсті музики», «А скрипка грає», «Залицяння», «Мелодія степу». У цих сценах — і народна пісня, і гумор, і туга, і непідробна любов до світу.

Мурафа бачить у побутовому — сакральне. Його персонажі — живі образи людей, які вміють радіти, працювати, любити, чекати.

Він належить до тієї мистецької школи, що виросла з Косівського училища декоративно-прикладного мистецтва, але вийшла далеко за його межі.
Мурафа не відтворює традицію — він у ній живе. Тому навіть у його сучасних композиціях проступає пам’ять про глину й шамот, про тепло печей, про кахлі, які колись обігрівали оселі й тепер оживають у вигляді дерев’яних рельєфів і навіть на полотні.

Його мистецтво — це не реконструкція минулого, а молитва за продовження традиції.
Бо у світі, де все прагне швидкості, Михайло Мурафа вибирає повільність. Де все вимагає новизни — він говорить мовою витоків. І саме тому його твори залишаються сучасними: вони нагадують, що головне — не форма, а дух.

Його роботи зберігаються в Україні та за її межами — у Канаді, Польщі, Румунії, Словаччині, США. А у 2022 році, з нагоди 75-річчя, митець отримав відзнаку «Міць і гордість міста» — як символ того, що справжня сила не в гучності, а в глибині.

Михайло Мурафа — не просто скульптор чи кераміст. Це митець, який чує матеріал, як серце — власний пульс. І, здається, саме в цьому секрет довговічності його творів: вони не мають часу, бо створені з речей, що жили до нас і житимуть після.

Знайомтесь з творчістю сучасних Українських митців в Українському арт-виданні «Оксамит. Оксамитове мистецтво» – https://art.oksamyt.org/category/suchasni-khudozhnyky