Білий ліс підсвідомого: виставка Юрія Сивирина «БІЛИЙ ЛІС. LACANIAN GROVE»

Автор: Аліса Путня  (https://www.instagram.com/art_putnia/)

У львівській Zenyk Art Gallery відкрилася виставка українського художника Юрія Сивирина «Білий ліс. Lacanian Grove». Цей проєкт запрошує глядача у простір символів, підсвідомих образів і тонких психологічних станів, де мистецтво поступово перетворюється на діалог із внутрішнім світом людини.

Назва виставки відсилає до філософських і психоаналітичних ідей Жака Лакана. Образ лісу тут постає як метафора внутрішнього лабіринту, у якому переплітаються пам’ять, уява, страхи та бажання, створюючи складну і багатошарову структуру переживань.

Ліс як простір внутрішніх історій

У своїй творчості Юрій Сивирин звертається до психологічних станів людини, досліджуючи пам’ять, сприйняття реальності та внутрішні конфлікти. Його роботи поєднують живописну точність із сюрреалістичними образами, що виникають на межі реального і уявного.

У проєкті «Білий ліс» ці образи набувають особливої атмосфери. Простір виставки нагадує тихий зимовий гай, у якому кожна картина сприймається як окрема точка входу в іншу історію. Водночас між роботами відчувається зв’язок, ніби вони формують єдине середовище.

У цьому лісі немає чітких маршрутів, тому глядач рухається інтуїтивно, переходячи від однієї роботи до іншої, ніби досліджуючи власні думки і спогади.

Межа між реальним і уявним

Для Сивирина важливим є не лише зображення, а й стан, який виникає у глядача під час сприйняття роботи. Його живопис часто побудований на контрастах, у яких поєднуються спокій і тривога, ясність і невизначеність, раціональність і емоції.

Сам художник неодноразово підкреслював, що його цікавить напруга між розумом і почуттями, адже саме вона формує складність людського досвіду. У цьому контексті «Білий ліс» можна сприймати як простір внутрішнього руху, де важливим стає не результат, а сам процес переживання.

Простір для особистого переживання

У роботах Сивирина відчутна присутність як особистого, так і колективного несвідомого. Вони не дають чітких відповідей і не пропонують єдиного трактування, натомість залишають простір для індивідуального досвіду.

Глядач не просто дивиться на картини, а поступово занурюється в атмосферу, у якій образи починають відгукуватися через власні асоціації, спогади і внутрішні стани. У цьому процесі важливим стає не стільки те, що саме зображено, скільки те, що відчувається.

Особисте відчуття

Художниця Аліса Путня зазначає, що виставка створює відчуття внутрішнього діалогу з роботами і поступово змінює спосіб їхнього сприйняття. «Коли дивишся на ці роботи, виникає відчуття, що перед тобою не просто картини, а фрагменти думок або снів. Вони ніби з’являються з підсвідомого, дуже тихо, але водночас точно».

За її словами, у цьому просторі кожен глядач може знайти щось особисте. «Для мене „Білий ліс“ — це простір, у якому з’являється можливість побачити щось своє. Це може бути спогад, внутрішній стан або навіть питання, на яке ще немає відповіді».

Аліса Путня також підкреслює, що важливою є саме відкрита природа таких проєктів. «У таких виставках цінно те, що вони не нав’язують інтерпретацій, а залишають простір для власного переживання. Хороший художник створює не лише образи, а атмосферу, і в цьому випадку вона відчувається дуже чітко. У цьому лісі є тиша, легка загадка і внутрішнє світло».

Мистецтво як простір пошуку

Виставка «Білий ліс» демонструє, як сучасне українське мистецтво працює з темами психології, пам’яті та внутрішніх переживань.

Іноді достатньо кількох робіт, щоб створити цілий світ, у якому глядач може на певний час загубитися, а водночас краще відчути себе. Саме в цьому процесі і народжується особистий сенс, який кожен забирає з собою після цієї тихої, але глибокої взаємодії.

Знайомтесь з цікавими блогами митців в Українському онлайн виданні «Оксамит. Оксамитове мистецтво» – https://art.oksamyt.org/category/blogi