Вертикаль дива: коли образ виходить за межі полотна

28 грудня у столичній галереї «Скрипаль на даху» відкрилася виставка, що змінює сам принцип сприйняття експозиційного простору. «Вертикаль дива» — це не просто спільний проєкт двох митців, а складна інтегрована система, де живопис і скульптура зливаються в єдину філософську мову. Тут образ не завершується в межах полотна — він продовжується, матеріалізується, виходить у простір і вступає в прямий контакт із глядачем.

Виставка об’єднала роботи ізраїльського художника Альберта – Лейзера Фельдмана та українського скульптора Ігоря Глухенького — митців, які працюють з подібними внутрішніми станами, але в різних вимірах. Саме це відчуття внутрішньої синхронності стало основою проєкту.

Живопис як джерело простору

Живопис Альберта – Лейзера Фельдмана, створений у новонародженому авторському стилі фантомаризму, працює не як зображення, а як портал. Його полотна фіксують мить між явним і уявним, між формою і її тінню. Фігури, символи, лінії здаються нестійкими — ніби вони перебувають у стані переходу.

Саме в цій точці починається ключовий діалог виставки: де закінчується живопис — там починається скульптура.

Деякі скульптури Ігоря Глухенького сприймаються так, ніби персонажі зійшли з полотен Альберта Фельдмана просто в експозиційну залу. Глядач отримує майже містичний досвід: те, що щойно було двовимірним знаком, раптом набуває об’єму, тіла, присутності. Це не ілюстрація і не буквальне повторення — це продовження образу в іншій реальності.

Скульптура як матеріалізована ідея

Ігор Глухенький працює зі скульптурою як з простором думки. Його мініскульптури навмисно залишають відчуття відкритої форми, внутрішньої напруги, незакінченого жесту. Частина з них виглядає як логічне продовження персонажів, закладених у живописі Альберта – Лейзера Фельдмана, інші — як розвиток теми, заданої на полотні, але винесеної в автономний об’єм.

У результаті виникає фантасмагоричне відчуття: глядач більше не розуміє, що є первинним — картина чи скульптура. Образ наче циркулює між двома медіумами, змінюючи форму, але зберігаючи внутрішнє ядро.

Це і є той рідкісний випадок, коли скульптура не «доповнює» живопис, а стає його іншим виміром.

Єдиний простір замість двох експозицій

Кураторка проєкту Наталія Сидоренко (https://www.facebook.com/nataliya.glushitskya)під час відкриття точно окреслила суть цієї роботи: виставка не про те, щоб показати когось сильніше чи яскравіше. Вона про об’єднання творчих потенціалів. Про момент, коли два митці відчувають одне й те саме, але говорять різними мовами.

Саме тому експозиція «Вертикаль дива» не читається як дві паралельні серії. Це єдиний організм, у якому живопис і скульптура взаємно підсилюють одне одного, формуючи «паралельну реальність» — простір між світом образів і світом глядача.

Вертикаль як шлях

Назва виставки працює не метафорично, а буквально. Вертикаль тут — це шлях від поверхневого споглядання до внутрішнього усвідомлення. Від картинки — до присутності. Від символу — до переживання.

«Вертикаль дива» — це досвід, у якому глядач стає співучасником. Він не просто дивиться, а рухається: між полотном і об’ємом, між знаком і тілом, між реальністю та фантомом.

І саме в цій точці народжується відчуття дива — не як випадковості, а як внутрішнього вибору бачити більше.

Виставка доступна до перегляду до 8 грудня 2026 року, галерея «Скрипаль на даху», що на вулиці Шота Руставелі, 13 – вхід навпроти центрального входу Палацу Спорту.

Читайте про цікаві виставки в Українському арт-медіа «Оксамит. Оксамитове мистецтво» – https://art.oksamyt.org/category/mystetski-novyny