А коли вам востаннє хотілося, щоб хтось просто був поруч?

Автор: Ванда Орлова

Не вирішував проблему.
Не давав порад.
Не переконував, що «все буде добре».

А просто залишався поруч.

Є моменти, коли людині не потрібні слова. Не потрібен той, хто негайно знайде рішення або візьме на себе відповідальність за її біль. Потрібне відчуття, що вона не залишається з усім наодинці.

Про таку присутність говорить картина Аліси Путньої «Душа розправляє крила».

У центрі композиції — жіноча постать під величезними крилами птаха. Першою виникає асоціація із захистом. Але художниця не дає відповіді, від чого героїню потрібно захищати. І в цьому відкритому запитанні є важлива частина задуму роботи.

Адже кожен із нас може підставити власну історію.

Від тривоги.
Від самотності.
Від світу, який часом стає надто гучним.
Від необхідності весь час бути сильною.
Від втоми, яку не завжди вдається пояснити навіть найближчим людям.

Захист, який не позбавляє свободи

Птах у картині не має вигляду загрози. Його крила не тиснуть на героїню і не створюють відчуття пастки. Навпаки — вони утворюють навколо неї простір, у якому можна зупинитися.

Це важлива відмінність.

Ми звикли сприймати захист як дію: когось потрібно врятувати, відвести від небезпеки, дати пораду, щось виправити. У картині Путньої захист має іншу природу. Він не забирає в людини право залишатися собою.

Героїня не зникає під крилами птаха. Вона залишається видимою.

Мені здається, у цьому і є одна з найцікавіших думок роботи: бути поруч — не означає забирати в іншого його досвід.

Іноді підтримка починається не з того, що ми робимо, а з того, що ми дозволяємо іншій людині просто бути.

Дозволити собі не бути сильною

Є ще один рівень прочитання цієї роботи.

Жіночий образ у ній можна сприймати не лише як образ людини, яку захищають. Це може бути людина, яка нарешті дозволила собі прийняти турботу.

Для тих, хто звик справлятися самостійно, це теж непростий крок.

Прийняти допомогу.
Не пояснювати свій стан.
Не відповідати звичним «я сама».
Не демонструвати силу там, де хочеться просто перепочити.

Дозволити комусь бути поруч — це теж форма довіри.

І, можливо, тому назва «Душа розправляє крила» звучить не лише про захист. Вона може бути про стан, який виникає після нього. Коли небезпека відступає, напруга послаблюється і з’являється простір для власного руху.

Крила в цій картині можуть належати птаху. Але символічно вони можуть стати і крилами самої героїні.

Бути поруч — тема, яка стосується кожного

Назва першої персональної виставки Аліси Путньої — «Бути поруч» — прочитується через цю роботу особливо органічно.

Йдеться не лише про фізичну присутність. Поруч можна бути на відстані. Можна не мати правильних слів. Можна не знати, як змінити ситуацію.

Але можна залишитися.

Мистецтво Аліси Путньої не нав’язує глядачеві готових відповідей. Її образи залишають місце для власного досвіду — і тому одна й та сама картина може говорити з різними людьми про різне.

Можливо, для когось «Душа розправляє крила» буде про материнську турботу.

Для когось — про кохану людину.

Для когось — про друга, який не став ставити зайвих запитань.

А для когось — про внутрішню опору, яку довелося знайти в собі.

І, повертаючись до першого питання:

А коли вам востаннє хотілося, щоб хтось просто був поруч?

Можливо, відповідь на нього вже є у вашій особистій історії.

Картина «Душа розправляє крила» представлена на першій персональній виставці Аліси Путньої «Бути поруч» і доступна для придбання.

Виставка-продаж триває до 10 жовтня.

📍 Living Room, вул. Ділова, 3, Київ (https://www.instagram.com/livingroomkyiv/)

Організатор:
Перша українська мистецька агенція Art Fine Nation

Кураторка:
Ванда Орлова — художниця, графічна ілюстраторка, фундаторка Art Fine Nation

Медіапартнери та інформаційна підтримка:
🔹 Онлайн-видання про українське мистецтво «ОКСАМИТ. Оксамитове мистецтво»
🔹 «Україна мистецька»
🔹 Telegram-канал Daily Art Ukraine | Media