Досконалість форми: гармонія і виклик у мистецтві

Автор Олеся Гетьман (https://www.instagram.com/lesssiasoul/), ліва картина «Наречена», 2025 рік, пластиковий папір, спиртові чорнила, 50*70 см; права картина «Не просто мить», 2023 рік, полотно, акрил, 30*40 см.

Автор: Alex Veritas

«Краса врятує світ.»
— Федір Достоєвський

В історії мистецтва поняття досконалості найчастіше пов’язували з формою. Від античних статуй до ренесансних шедеврів художники й скульптори прагнули знайти ту гармонію пропорцій, у якій відображалося б вічне. Канон Поліклета, «золотий перетин» Леонардо да Вінчі, симетрія храмів і соборів — усе це було пошуком універсальної формули краси, яка здавалася непідвладною часу.

Автор Олеся Гетьман, ліва картина «Ранкова тиша», 2025 рік, ґрунтований двп, спиртові чорнила, 50*40 см.; права картина «Рух життя», 2024 рік, МДФ, акрил, золота поталь, 60*80 см.

Форма у мистецтві завжди була більше, ніж зовнішня оболонка. Вона — втілення ідеї, спроба впорядкувати хаос світу. Класичні художники вірили, що саме через гармонійні пропорції можна досягти зв’язку з божественним. Погляньмо на Давида Мікеланджело: його тіло — не лише анатомічна досконалість, а символ внутрішньої сили й краси, піднесеної над людською крихкістю.

Та історія довела: краса не має універсального образу. З кожною епохою «досконалість форми» змінювалася. Бароко цінувало пишність і драматизм, романтизм — індивідуальність і виразність, модернізм ламав канони, підкреслюючи суб’єктивність. Там, де для одних була гармонія, інші бачили надмірність чи навіть «потворність».

Зліва направо – Пабло Пікассо «Портрет Канвайлера», 1910 рік., Анрі Матісс «Танок II», 1910 рік., Альберто Джакометті, «L’Homme au doigt», 1947 рік.

Справжній перелом настав із художниками ХХ століття. Пабло Пікассо у своїх кубістичних портретах руйнував класичні пропорції, перетворюючи обличчя на множину площин. І водночас ця «зламаність» створювала нову цілісність, нову гармонію. Анрі Матісс ішов іншим шляхом: його яскраві кольорові площини й прості лінії здавалися надто легкими, проте саме у спрощенні він знаходив відчуття внутрішньої повноти. А Альберто Джакометті, навпаки, витягував людські фігури у майже прозорі вертикалі, показуючи крихкість людини серед безмежності світу.

Усі ці приклади демонструють: досконалість форми не є статичною. Вона може народжуватися у спрощенні, у спотворенні, в асиметрії чи навіть у порожнечі. Японська естетика вабі-сабі взагалі стверджує: краса — у недосконалості, у тріщині глечика чи випадковій асиметрії. І це також гармонія, просто інша.

Форма завжди була мовою мистецтва. І хоча людство мріяло знайти універсальний «код краси», мистецтво щоразу доводило: справжня досконалість живе не в незмінності, а в постійному переосмисленні. Гармонія і виклик, симетрія і хаос, канон і руйнування — у цій напрузі народжується мистецтво, яке і є найчистішим уособленням пошуку досконалості.

Цікаві статті про художнє мистецтво читайте в Українському арт-медіа «Оксамит. Оксамитове мистецтво» – https://art.oksamyt.org/category/pro-zhyvopys