«Квітка пам’яті»: інсталяція Ксенії Туренко

2 грудня на Майдані Незалежності з’явилася інсталяція, яка вже з перших хвилин після встановлення стала точкою притягання для киян і гостей міста. «Квітка пам’яті» — мистецький проєкт Ксенії Туренко (https://www.facebook.com/ksenia.tyrenko), створений спеціально до Дня Збройних Сил України. Але по суті — значно більше, ніж просто артоб’єкт. Це її спосіб осмислити нашу спільну реальність, подякувати тим, хто боронить країну, і створити простір, де пам’ять має форму, звучання та сенс.

Ксенія Туренко — авторка, яка працює з темами національної ідентичності, втрат і внутрішньої стійкості, але у «Квітці пам’яті» її мова стає ще гострішою та відвертішою. В основі інсталяції — гільзи від снарядів різних калібрів, які надали воїни 72 бригади, вкладені одна в одну, ніби шари досвіду, які залишає по собі війна. Усередині кожної — металевий ціпок: варто лише потягнути, і гільза озивається глухим, глибоким звуком, схожим на удар невидимого дзвону. Так народжується чотири «пелюстки-дзвони», що дивляться на Північ, Південь, Схід і Захід — на всі сторони українського світу, який тримається на силі та пам’яті людей. Вони не скорботні й не урочисті, а радше нагадують про присутність тих, хто віддав своє життя за свободу України. Кожен «дзвіночок» — як голос, який подорожує простором і світом, несучи одне послання: ми пам’ятаємо.

Інсталяцію встановлено саме там, де сьогодні б’ється серце народної скорботи — серед поля жовто-блакитних прапорців на Майдані Незалежності, кожен з яких встановлений на честь загиблого воїна. Це місце стало сакральним простором, куди приходять із вдячністю, болем і шаною. Помістивши «Квітку пам’яті» в цей ландшафт, Ксенія перетворила власний твір на продовження живої народної пам’яті: квітка виростає не з ґрунту, а з історій, із втрат, із сили країни, яка четвертий рік проходить через війну і щодня переосмислює, що означає життя, свобода і незламність.

У цьому короткому слові — «війна» — немає нічого простого. За ним стоять долі дітей, які вчилися відрізняти звук міномета від сирени; жінок, які несуть тягар особистих втрат та очікування; міст, що втратили обриси, але зберегли гідність; людей, які з 24 лютого 2022 року змінилися назавжди. Ксенія не описує це прямими образами — натомість створює символ, який говорить за всіх і про всіх.

Майдан Незалежності — місце, де вже не раз народжувалися рішення, здатні змінювати майбутнє країни. Тепер тут стоїть і «Квітка пам’яті» — інсталяція, що стала живим маркером нашої вдячності й сили. Вона не говорить гучно, але звучить переконливо. Вона не нав’язує емоцій, але відкриває простір для кожного: для тих, хто прийшов подякувати, згадати, зупинитися, видихнути.

Поруч із інсталяцією стояли матері полеглих захисників та тих, чиї сини й доньки досі перебувають у російському полоні. Їхня присутність надала події особливого виміру — того, який не вимірюється церемоніальністю чи протоколом. Це погляд, у якому зібрані роки очікування. Це руки, що тримають портрети замість обіймів.

Ці жінки — носії правдивої, незавуальованої пам’яті. Вони приходять до місць вшанування не для символізму, а тому що тут живе частина їхнього серця. Їхня участь у відкритті «Квітки пам’яті» стала нагадуванням: кожен прапорець на Майдані має ім’я, кожна історія має матір, яка продовжує чекати, любити, тримати країну на силі.

Особливо зворушливим стало зняття покривала з інсталяції — цей момент довіри та честі довірили дітям воїнів, які загинули або перебувають у полоні. Маленькі руки торкнулися символу, створеного з металу війни, перетворивши його на квітку пам’яті. Вони відкривали її світові так, ніби передавали головний сенс: кожна втрата має майбутнє, яке продовжує жити в дітях.

Їхня присутність зробила інсталяцію не просто твором мистецтва, а живим містком між поколіннями, між минулим і тим днем, який Україна ще обов’язково зустріне у мирі.

На відкритті інсталяції «Квітка пам’яті» виступили люди, які щодня працюють зі смислами, відповідальністю та підтримкою тих, хто захищає країну. Їхня участь надала події ширшого звучання — від державних інституцій до громадських ініціатив та родин загиблих.

Світлана ФЕТІСОВА, мати загиблого Героя України Миколи Фетісова, який віддав життя в бою під Білогорівкою 20 травня 2022 року, стала голосом родин, чия втрата є найбільшою ціною нашої свободи. Її присутність надала відкриттю глибокого людського сенсу.

Людмила ОНОФРІЄСЕ, координаторка проєкту та засновниця Міжнародного інституту жіночої народної дипломатії України в Бельгії, стала ключовою рушійною силою його реалізації. Її підтримка підкреслила важливість міжнародного виміру пам’яті та захисту прав військових.

Олег ЧУЗДЮК, перший заступник голови Шевченківської РДА, представляв столичну владу, яка підтримала встановлення інсталяції в самому серці Києва — серед поля прапорців пам’яті.

Анатолій ОСТАПЕНКО, народний депутат України та голова підкомітету з питань соціального захисту ветеранів, долучився як представник державної політики, що стоїть на сторожі прав військових і їхніх родин.

Валерій ЗУБ, народний депутат України та голова підкомітету з питань профілактики онкологічних захворювань, приєднався до події, демонструючи солідарність із родинами захисників і важливість суспільної підтримки.

Юлія МАЛАХОВА, представниця Департаменту соціальної та ветеранської політики КМДА, долучилася як представниця міських програм, що працюють із родинами військових та ветеранів.

Сергій КОМІСАРОВ, заслужений журналіст України та науковий співробітник музею Марії Заньковецької, підтримав подію як представник культурної спільноти, для якої тема пам’яті та національної стійкості є невід’ємною частиною роботи.

Ведучим заходу став Народний артист України Олексій ПАЛАМАРЕНКО, чий професійний та емоційно точний супровід надав події гідного звучання, зберігаючи повагу до кожної вимовленої історії.

Разом вони створили простір підтримки, де мистецтво, держава, громада й родини загиблих з’єдналися в єдиному жесті — у вшануванні тих, хто віддав життя та захищає Україну.

Проєкт Ксенії Туренко вже став частиною міського ландшафту — і частиною нашої внутрішньої карти. Вона створила форму для того, що неможливо вимовити вголос. І саме тому «Квітка пам’яті» матиме довге життя: вона нагадує, що наша сила тримається на пам’яті, а пам’ять — на людях, які віддали найдорожче, щоб ми могли жити.

Читайте про цікаві виставки в Українському арт-медіа «Оксамит. Оксамитове мистецтво» – https://art.oksamyt.org/category/mystetski-novyny