«Не вкрадене дитинство» виставка картин, яку варто побачити

Бувають виставки, до яких приходиш із думкою: подивлюся картини. А виходиш із них уже з іншою думкою — про людей.

Таке відчуття залишає художній вернісаж «Не вкрадене дитинство», який відкрився на першому поверсі Печерської районної в місті Києві державної адміністрації (https://www.facebook.com/pechersk.gov.ua), у мультифункціональному просторі ЦНАПу.

Картини тут опинилися поруч із нашим щоденним життям. Люди приходять оформити документи, вирішити адміністративні питання, пройти у своїх справах — і раптом зустрічаються з дитинством, яке війна навчила дивитися на світ інакше.

Експозицію відкрили заступник голови Печерської райдержадміністрації Анатолій Невмержицький, начальниця відділу культури Діана Маринич та Костянтин Чернявський — голова Національної спілки художників України, заслужений художник України, автор мистецького проєкту «Не вкрадене дитинство».

Костянтин Чернявський започаткував цей проєкт у 2022 році. За чотири роки його роботи побачили в різних містах України. І щоразу художник повертається до теми, яка не має простих відповідей: як змінюється дитинство, коли поруч війна?

На полотнах — українські міста, знайомі пейзажі, речі й образи, пов’язані з дитячим світом. Але за цією впізнаваністю відчувається зміна.

Те, що раніше здавалося звичайним, тепер набуває іншої ваги.

Місто стає не просто місцем, де живе дитина, а простором пам’яті. Пейзаж — не лише красивим краєвидом, а свідченням того, що цей світ існує попри все. А звичні речі нагадують про життя, яке діти мають право проживати без страху.

Мені здається важливим, що художник не намагається розповісти про дитинство лише через трагедію. У роботах залишається саме життя — його кольори, знайомі місця, образи, деталі.

І в цьому є особлива сила проєкту.

Дитинство можна змінити війною, але не можна дозволити війні визначити, яким воно буде назавжди.

Мистецтво не здатне повернути дітям роки, які забрала війна. Але воно може зберегти те, що війна прагне знищити разом із будинками та містами: пам’ять, відчуття дому, здатність бачити красу, мріяти й залишатися дитиною.

Тому назва «Не вкрадене дитинство» звучить для мене не як заперечення очевидного болю. Вона звучить як позиція.

Ми не погоджуємося віддати війні все.

Не віддаємо їй дитячі мрії. Не віддаємо спогади. Не віддаємо право бачити у своєму місті не лише зруйновані будинки, а й місце, де живе життя.

Саме заради цього мистецтво має бути присутнім не лише в музеях і галереях. Іноді дуже важливо, щоб воно зустрічало людину посеред звичайного дня — у тому самому місці, куди вона прийшла зовсім з іншої причини.

Якщо будете в Печерській райдержадміністрації, зупиніться біля цієї експозиції.

Не поспішайте пройти повз.

Подивіться на картини очима дорослої людини — і спробуйте на мить побачити в них світ очима дитини, якій довелося дорослішати поруч із війною.

Можливо, після цього ви вийдете з виставки з одним простим бажанням: зробити все, щоб у наших дітей знову було якомога більше звичайного дитинства.

Про новини з світу художнього мистецтва України знайомтесь на сторінках онлайн видання «Оксамит. Оксамитове мистецтво» – https://art.oksamyt.org/category/mystetski-novyny