Розвиток і досконалість: від Геґеля до хаосу в мистецтві

На фото художник Данило Ноздря (https://www.facebook.com/profile.php?id=61550125076646) з своїми картинами, член молодіжної спілки художників України.

Автор: Alex Veritas

«Усе, що живе – варте смерті. Але саме в цій неминучості народжується розвиток.»
— Геґель

Мистецтво завжди було не лише відображенням реальності, а й полем для пошуку досконалості. Щоразу, коли художник береться за полотно, камінь чи звук, він починає шлях, у якому прихована боротьба між тимчасовим і вічним, хаотичним і впорядкованим, простим і складним. Але що ж таке «досконалість» у мистецтві, і чи можна її досягти?

Філософ Геґель, розмірковуючи про природу життя, стверджував: «усе, що живе – варте смерті». У цій думці закладена парадоксальна істина: життя завжди прагне руху вперед, розпаду старого і народження нового. Саме так він визначав розвиток – процес, де просте переходить у складне, і в цьому переході втілюється ідея прогресу.

Мистецтво від античності до модерну будувалося на уявленні про гармонійний розвиток. Канони краси, «золотий перетин», пропорції та симетрія – усе це було спробою віднайти ідеальну форму, яка б виводила людину за межі буденності. Але чи справді розвиток у мистецтві завжди означає ускладнення? Чи досконалість тотожна гармонії?

Сучасна філософія пропонує інший погляд: розвиток є нелінійним, він радше нагадує детермінований хаос, у якому немає передбачуваного шляху від простого до складного. Те саме відбувається й у мистецтві. Від імпресіоністів, що ламали академічні правила, до авангардистів і сучасних концептуалістів – художники знову і знову відмовлялися від «канонічного» розвитку. Вони творили не за принципом «удосконалення», а за логікою пошуку й експерименту.

Ліве фото – Джексон Поллок і картина №5, права картина – Казимир Малевич і картина Чорний Квадрат.

Досконалість у цьому світлі постає не як кінцевий пункт, а як рух. Картина Джексона Поллока з її хаотичними краплями фарби чи «чорний квадрат» Малевича – хіба це досконалість у класичному сенсі? Та попри це, вони стали символами нового бачення світу, знаками епохи. І тут ми бачимо, що досконалість у мистецтві може проявлятися саме через відмову від традиційного поняття «гарного» чи «ідеального».

Мистецтво – живий організм, і його розвиток ніколи не був прямою лінією. У ньому діють сили руйнування та відродження, хаосу і порядку, і саме ця динаміка створює його велич. Художник, подібно до природи, не прагне створити «абсолютно досконале», адже це означало б кінець пошуку. Досконалість – це процес, нескінченний рух, у якому навіть недосконалість може стати формою істини.

Можливо, саме в цьому полягає секрет: досконалість у мистецтві не зводиться до одного образу чи формули. Вона народжується там, де є життя, розвиток і сміливість подивитися хаосу в обличчя. І кожна нова епоха, кожен художник відповідає на це питання по-своєму, залишаючи нам безмежний простір для пошуку.

Читайте цікаві статті Про Живопис в Українському арт-медіа «Оксамит. Оксамитове мистецтво» – https://art.oksamyt.org/category/pro-zhyvopys