Василь Кривенко: Іконопис, де торжествує воля і життя

Як дослідник, що понад усе цінує глибину і непересічність українського сакрального мистецтва, я хочу представити вам ім’я, яке впевнено вписується в сучасний контекст, зберігаючи при цьому вікові традиції: іконописець Василь Кривенко (https://www.instagram.com/krivasart/). Його роботи – це не просто зображення, а напрочуд жива розповідь про Бога, який розділяє нашу волю і наше життя.

Самобутність української ікони: воля як основа

Щоб по-справжньому зрозуміти творчість Кривенка, необхідно, перш за все, усвідомити унікальний ґрунт, на якому розквітнув український іконопис. Важливим фактором самобутності української ікони є її глибока вкоріненість в особливій ментальності нашого народу.

Саме через це на наших землях не знайшло широкого відгуку таке вчення, як «Ісихазм», що домінувало в інших православних традиціях. Ісихазм, як відомо, пропонує шлях до Бога через абсолютну аскезу та відречення від свого життя, через добровільне прийняття невільності. Однак для українців основоположною ідеєю є ВОЛЯ. Ми, зрештою, не розуміємо, як Бог може хотіти, щоб ми відмовились від повноти свого життя.

З огляду на це, українська ікона є прикладом специфічного реалізму. Це не просто наслідування зовнішнього світу, а реалізм, що засвідчує присутність Божественної волі на землі. Адже ікона реальна, бо реальний Бог! Ця філософія проглядається у творах майстра. Наприклад, в іконі «Христос Спаситель» (2011 р.) ми бачимо Спасителя, стилізованого під старовину, але з надзвичайно проникливим і живим поглядом. Це образ не відстороненого владики, а Того, Хто дивиться прямо в душу сучасної людини.

Символізм кольору: образ що говорить

Українські іконописці ніколи не боялися розширювати межі канону, використовуючи його як потужний виражальний засіб. Продовжуючи цю традицію, Василь Кривенко, безумовно, демонструє глибоке розуміння символіки, закладеної в іконописі.

Слід зазначити, що у візантійській іконографії чорний колір — це колір пекла та потойбіччя, якого майстри зазвичай обережно уникали. Натомість, українські майстри використовували чорний колір як виражальний засіб. Вони розуміли, що смерть є невід’ємною частиною життя, неминучим завершенням земного шляху і водночас етапом переходу у вічність. Таке сміливе використання палітри лише посилює емоційний та філософський зміст твору.

З іншого боку, з XVI століття на українських іконах набувають поширення житійні клейма, де навколо центрального образу святого зображуються епізоди з його життя. Сюжет таких ікон, як і ікон з найбільшими святами, виглядає як послідовна розповідь уривка з Євангелія. Це своєрідний «опис того часу», за допомогою якого звичайний люд, який не вмів читати, міг зрозуміти про що йдеться в іконі. Не дарма сказано, що іконопис – це богослов’я у фарбах.

Це, в свою чергу, означає, що іконописець не просто вправний майстер, а й досвідчена людина, яка розуміє смисл Святого Письма і може його логічно побудувати і виразити на дошці. Це не дивно, адже саме в цей період починає діяти велика кількість братств, шкіл, бурс, створюється Академія.

Епоха бароко і торжество життя у деталях

Найбільш помітною і характерною рисою українського іконопису, яка знайшла своє продовження і в камерних роботах Кривенка, є квітчастість.

З XVII-XVIII століття в українській іконі несподівано все квітне. Цей період припадає на добу українського бароко, яке впроваджувалось вельми специфічно. Іконописці з різних, не пов’язаних регіонів одночасно почали малювати квіткові орнаменти на фоні ікон. У сакральне мистецтво впроваджуються елементи портрету та пейзажу. Квітучість орнаментів фону, вбрання, різьблення спостерігаємо по всій території України, від заходу до Полтавщини (с. Сорочинці). Це свідчить про те, що це була не окрема школа, притаманна певному регіону, а масова культура!

Цей квітковий рослинний декор – це торжество життя, перемога над смертю! В іконних сюжетах усе надзвичайно символічно. Активно використовується виноград і виноградна лоза, як іконописний символ життя. Метафора торжества життя прослідковується в усій українській іконі, особливо, починаючи з XVII–XVIII століття.

Яскравим прикладом цієї життєствердної естетики є кишенькова ікона «Св. Катерина» (2025 рік) роботи Василя Кривенка. Ця ікона, створена спеціально для військових, поєднує монументальність образу мучениці з камерним форматом. На ній зображено святу в царській короні, яка тримає хрест – символ перемоги над смертю, а її вбрання прикрашене стилізованими птахами, які також можуть нести символіку духовного зростання та воскресіння. Цей твір, виконаний на ДСП яєчною темперою, є, безсумнівно, духовним оберегом, який нагадує про те, що навіть у найважчих випробуваннях людина не відмовляється від своєї Волі, адже це єдина річ, яку Бог дійсно хоче бачити в нас. Роботи Василя Кривенка – це не просто наслідування, а свідоме продовження цієї величної, сповненої життя традиції.

Висновок: майстер, що говорить мовою серця

Аналізуючи творчий доробок Василя Кривенка, ми бачимо майстра, який тонко відчуває пульс української іконописної традиції. Він не просто копіює старі зразки, а, навпаки, дихає їхньою філософією: любов до життя, незламна воля та торжество духу над тлінням. Його ікони — це справді «богослов’я у фарбах», написане простою, зрозумілою і водночас глибокою мовою для сучасного глядача.

Читайте цікаві статті про мистецтво у спеціалізованому Українському Арт-виданні «Оксамит. Оксамитове мистецтво» (https://art.oksamyt.org/category/pro-zhyvopys)