Історія, про мистецтво, що допомогло дитині озвучити почуття

«Those two horsies love each other!»
Як картина Олени Крилової заговорила мовою дитячих почуттів

Автор: Ванда Орлова

Іноді картина розповідає про себе більше, ніж міг передбачити її автор. Для цього їй не потрібні довгі описи, мистецтвознавчі пояснення чи спеціальна підготовка глядача. Достатньо одного погляду — і раптом у кольорах та формах виникає історія, яку неможливо було спланувати заздалегідь.

Так сталося з картиною української художниці Олени Крилової Tenderness («Ніжність»).

Одного дня Олена отримала листа зі Сполучених Штатів від докторки Дани Чідекел — клінічної та судової нейропсихологині, яка спеціалізується на роботі з дітьми й дорослими. Вона веде приватну практику в Каліфорнії, проводить комплексні оцінювання когнітивних, поведінкових та інших психологічних і розвиткових особливостей. Докторка Чідекел також є сертифікованою екзаменаторкою та членкинею американських професійних рад із нейропсихології. Вона придбала Tenderness через міжнародну платформу Saatchi Art https://www.saatchiart.com/account/profile/1076401.

Одного дня до її кабінету, який прикрашає картина Олени, прийшла маленька дівчинка, яка пережила травматичну аварію. Побачивши картину, дитина вигукнула:

«Those two horsies love each other!» — «Ці двоє коників люблять одне одного!»

Кілька простих слів. Дитина побачила у творі двох коників і відразу заговорила про почуття між ними. Не про техніку, не про композицію, не про те, що художниця хотіла сказати. Про любов.

Докторка Чідекел розповіла Олені про цю реакцію не лише як про зворушливий епізод. Вона попросила дозволу використати репродукцію Tenderness в освітній презентації для юристів, присвяченій взаємодії адвоката з експертом. У своїй професійній діяльності вона співпрацює з юридичними командами й хотіла за допомогою мистецтва проілюструвати окремі аспекти цієї взаємодії.

Для цього їй була потрібна картина Олени.

Але мене в цій історії найбільше цікавить не майбутня презентація. А той короткий момент у кабінеті, коли дитина подивилася на полотно й побачила в ньому двох істот, між якими є любов.

І ні, я не намагаюсь робити з реакції дитини медичний висновок про цілющу силу мистецтва. Ми не знаємо, що саме відбулося в її внутрішньому світі. Але знаємо, що вона побачила у картині двох коней, які люблять одне одного, — і це прекрасно.

Що ми бачимо, коли дивимося на картину?

Ми звикли думати, що художник створює картину, вкладає в неї певний зміст, а глядач цей зміст зчитує. Наче між автором і людиною, яка дивиться на роботу, має відбутися точна передача повідомлення. Проте живопис працює складніше.

Ми дивимося на картину крізь власний досвід: пам’ять, почуття, пережиті події, потребу в близькості чи захищеності. Те, що для однієї людини буде композицією кольорів і форм, для іншої може стати впізнаваним образом, спогадом або цілою історією.

Дитина побачила двох коників, які люблять одне одного. Ми не знаємо, що саме привернуло її увагу й чому вона сформулювала своє враження такими словами. Не можемо робити висновків про її психологічний стан лише на підставі цієї реакції. Та й потреби в цьому немає. Цінність епізоду в іншому: картина стала для дитини приводом побачити й назвати почуття.

А слово «ніжність» у назві роботи раптом набуло дуже конкретного звучання. Не як абстрактне поняття, а як щось, що можна впізнати у стосунках між двома живими істотами.

Мені здається, у цьому є одна з найцікавіших властивостей образотворчого мистецтва. Воно не завжди потребує перекладу на мову слів. Іноді образ викликає відгук раніше, ніж людина встигає пояснити собі, що саме побачила.

Картина, яка продовжує жити

Для Олени Крилової ця історія стала нагодою побачити, як її робота входить у чуже життя й отримує нові значення. Художниця дозволила докторці Чідекел використати Tenderness в освітній презентації за умови зазначення авторства та назви твору.

Олена отримала не просто повідомлення про те, що картину побачили. Вона отримала історію про те, що відбулося між її полотном і глядачкою, — історію, якої не було в початковому задумі художниці й яку неможливо було передбачити під час створення роботи.

Мистецтво виходить у світ і продовжує власне життя. У новому просторі воно зустрічає людей із різним досвідом, викликає асоціації, стає частиною повсякденності й часом породжує історії, про які автор дізнається лише згодом.

Ніжність, яку не потрібно пояснювати

Ми часто говоримо про міжнародне визнання художника через виставки, публікації, нагороди та продажі. Це важливі складові професійного шляху. Але існує й інший вимір присутності мистецтва у світі — особистий зв’язок, який виникає між твором і людиною.

Художник створює образ. А історії, які люди знаходять у ньому, продовжують створювати самі глядачі.

Для мене історія Олени Крилової — нагадування про те, що цінність мистецтва не вичерпується моментом створення чи продажу. Картина може роками жити у чиємусь домі або робочому просторі, ставати частиною щоденного досвіду, зустрічати нових людей і щоразу відкриватися по-іншому.

А іноді через багато часу до тебе приходить лист з іншого кінця світу. І в ньому — кілька простих слів маленької дівчинки: «Ці двоє коників люблять одне одного».

І ти розумієш, що твоя картина вже розповідає історію, якої ти не писала.

Історію, у якій мистецтво стало для когось способом побачити ніжність.

Про Сучасних художників читайте на сторінках онлайн видання «Оксамит. Оксамитове мистецтво» – https://art.oksamyt.org/category/suchasni-khudozhnyky