Валерій Франчук: художник, який пише історію України

Зустріч із художником, який понад пів століття пише художній літопис української пам’яті

В артпросторі Living Room (https://www.facebook.com/LivingRoomKyiv/) у Києві відбулася зустріч із Народним художником України, лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка Валерієм Франчуком. Подія пройшла в межах виставкового проєкту «Воїни світла. Крізь віки», організованого Першою українською мистецькою агенцією Art Fine Nation.

Ми зібралися не просто на відкриття чергової виставки.

Ця зустріч стала ще однією сторінкою великої розмови про українське мистецтво, його місце в нашій історії та відповідальність перед майбутнім.

Адже поруч із нами була людина, яка понад пів століття пише історію України мовою живопису.

Дуже хотілося, щоб цього дня гості побачили у Валерії Франчуку не лише Народного художника України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка чи визнаного майстра монументального живопису.

А передусім — художника, який створив одну з наймасштабніших візуальних хронік України. Митця, чия творчість уже давно вийшла за межі окремих картин і стала художнім літописом нашої пам’яті, нашої боротьби та нашої свободи.

Але цього дня головними були не картини.

Головною стала розмова.

Відверта, щира, без пафосу й офіційності. Розмова з людиною, яка понад пів століття створює художню історію України. Поруч із Валерієм Олександровичем була його дружина — пані Аполлінарія, яка багато років є найближчою соратницею митця, свідком його творчого шляху та тих внутрішніх пошуків, що народжували великі живописні цикли.

Зазвичай, говорячи про художників, ми говоримо про техніку, стиль чи виставкові проєкти. Цього разу хотілося говорити про інше.
Про те, що стоїть за полотнами.
Про пам’ять.
Про Україну.
Про свободу.
Про відповідальність митця перед майбутніми поколіннями.

Уже за кілька хвилин стало зрозуміло, що ця зустріч виходить далеко за межі презентації виставки. Вона перетворилася на живий діалог про історію країни, яку можна не лише прочитати в підручниках, а й побачити в живописі.

Під час розмови Валерій Франчук згадував різні періоди свого життя, розповідав про внутрішню потребу звертатися до історичних тем і про те, чому десятиліттями повертається до образів, які формують українську ідентичність.

Слухаючи його, дедалі сильніше усвідомлюєш: звичного визначення «монументаліст» для Франчука вже недостатньо.

Його творчість — це не просто серія окремих полотен.

Це масштабний художній літопис України – одна з наймасштабніших візуальних хронік України, створених одним художником.

Саме так народжувалися два фундаментальні цикли його життя — «Розгойдані дзвони пам’яті», присвячений трагедії Голодомору, та «Кобзар у творах Валерія Франчука», над яким художник працює майже сорок років. Це не випадкові звернення до історії. Це багаторічна спроба через мистецтво зберегти пам’ять про те, що формує український народ.

Особливе місце на зустрічі посіла і виставка «Генетичний код волі», де вперше для приватних колекцій представлені дев’ять монументальних полотен майстра. У цих роботах поруч існують скіфи, княжа доба, козацтво, сучасна війна та українські добровольці. Змінюються століття, але незмінною залишається головна тема — боротьба за свободу.

Саме тому ця зустріч з Валерієм Олександровичем стала розмовою про сьогодення і про відповідальність мистецтва перед майбутнім.

Ми звикли купувати мистецтво для стіни.
Але велике мистецтво купують не для стіни.
Його купують для родинної історії.

Минуть роки, і діти чи онуки власників цих картин, можливо, скажуть:
«Це полотно з’явилося в нашій родині тоді, коли ми ще могли особисто поговорити з художником».

Саме на таких зустрічах з автором мистецтво перестає бути предметом інтер’єру.

Воно стає пам’яттю, яка переживає покоління.
І, можливо, саме в цьому полягає його найвища цінність.

Про Мистецькі новини читайте в онлайн виданні «Оксамит. Оксамитове мистецтво» – https://art.oksamyt.org/category/mystetski-novyny