Автор: Ванда Орлова
Сила, що зігріває підземелля
Подвір’я Музею Гетьманства — це ніби окрема локація, створена як фотозона. Доглянута директоркою музею пані Євгенією Карацюба, вона наповнена мальвами, ліліями, трояндами… І коли гості заходу почали збиратися, їм не довелося осторонь стояти та чекати на початок заходу. Всі розсіялись по подвір’ю в захопленні красою квітів і робили свої фотосети. Це був момент чистого естетства перед зануренням у глибокі сенси. Атмосферне фонове аудіополотно проєкту, де звучали голоси європейських класиків мовами оригіналу, м’яко перепліталося із шелестом липневого саду, готуючи нас до переходу у зовсім інший вимір.
А потім ми переступили поріг. Зали старовинної кам’яниці Музею Гетьманства були настільки заповнені людьми, що навіть у глибоких музейних підземеллях, де зазвичай панує прохолода, стало не просто тепло — відчувалася справжня задуха. Простір дихав ув’язаним воєдино диханням майже сотні відвідувачів. Але ця фізична тіснота не стала на заваді нашій нетривіальній інтерактивній презентації. Ми свідомо відмовилися від класичної офіційної лінійки під стінами. Це була екскурсія-дискусія у русі, де кожен автор мав слово та розкривав сенси своїх робіт безпосередньо біля власних полотен.

Вхідна зона одразу задала інтелектуальний градус: шляхетний портрет Івана Мазепи від Олексія Овчаренка, створений за старовинною французькою гравюрою, зустрівся у дзеркальному діалозі з експресивним, синьо-жовтим полотном Нелі Марчук «Сіє небо зорі». Ми розпочали з маніфесту деокупації історії, і перше слово було надане нашому поважному метру, народному художнику України Валерію Франчуку. Його філософський виступ став камертоном для всього маршруту. Ми рухалися далі крізь аркові ніші Зали №1, де Наталія Дука, Олена Голембовська, Ванда Орлова, Оксана Алміз та Віта Терен розгортали драму «Романтичного бунтаря», і переходили до Зали №2, де Світлана Польова, Наталія Ходаковська, Майя Коба, Василь Кривенко та друга інсталяція Віти Терен демонструють сакральну геометрію нашої державності. Кожен виступ був не біографічною довідкою, а прямою фіксацією формули: «Історія — Сенс полотна». Усе завершившись потужним поетичним акордом від Світлани Суниці, яка зачитала свій вірш «Вогонь душі» прямо навпроти монументального образу Гетьмана.

Спостерігаючи за тим, як люди щільно стояли плече до плеча у залах, ловлячи кожне слово художників та літературні ремарки літературної амбасадорки проєкту Ольги Заїки, я відчула глибокий парадокс нашого часу. Ми зібралися в історичних стінах, щоб говорити про події трьохсотлітньої давнини, але насправді кожна репліка, кожна текстура колажу чи філігранна лінія архітектурної графіки Василя Кривенка резонували з болем і стійкістю сьогоднішнього дня. Незламність Мазепинської доби стала дзеркалом нашої нинішньої боротьби.
Ця задуха в залах була не про брак кисню. Вона була про надлишок живої енергії. Люди прийшли туди не просто споглядати мистецтво — вони прийшли погрітися об сенси. У часи, коли зовнішній світ розривається від тривог та невизначеності, культура перестає бути розвагою чи елементом дозвілля. Вона перетворюється на єдине доступне укриття для розуму, де можна знайти відповідь на питання: «Хто ми у цій великій історичній драмі?». Людський біль від втрат і руйнувань сьогодення шукає опори в минулому, і саме художники стають тими провідниками, які трансформують цей біль у тривку формулу суб’єктності.

Моя позиція як куратора та митця є абсолютно безкомпромісною: ми не маємо права ілюструвати історію як суцільну трагедію чи підручник із жертвенності. Мазепа — це про масштабне геополітичне візіонерство, про будівництво «України як собору». І сучасне українське мистецтво має говорити з позиції сили. Проєкт «КОД МАЗЕПИ» створювався саме для того, щоб вилучити постать Гетьмана з імперського міфу «зрадника» і повернути його в контекст світової культури як національний бренд.

Коли виставка перетворюється на живий процес, де картини-амбасадори з попереднього епізоду зустрічаються з новими фактурами, ми пишемо роман фарбами в реальному часі. І головний висновок цього дня криється в одній простій істині: «Культурний фундамент неможливо спалити, якщо він закладений у генетичному коді нації». Це серце нашого проєкту. Можна знищити стіни, але неможливо стерти архітектурну матрицю соборів, яку ми носимо в собі. Мистецтво не просто фіксує історію — воно дає їй силу чинити опір.

Після завершення офіційної дискусії, коли простір перейшов у формат вільного спілкування, я особисто отримала неймовірну кількість теплих обіймів та слів вдячності від відвідувачів. Але один момент став для мене абсолютно несподіваним і дуже щемким. Я отримала офіційну Подяку від побратимів нашого військового іконописця Василя Кривенка — добровольчого формування територіальної громади № 5 “Теремки-2”, Рота “Деміївка” МВГ 3.3.5 за активну громадську позицію, патріотизм, щире серце та вагомий внесок у підтримку ЗСУ.

Ця відзнака від військових, які тримають наше небо, — найкраще свідчення того, що мистецький тил працює правильно. Наша спільнота Art Fine Nation продовжує цей великий шлях. Відгуки, якими діляться відвідувачі у соцмережах, наповнені повагою до нашої спільної роботи, і це надихає рухатися далі.
Епізод другий розпочав свій відлік у залах Музею Гетьманства. Попереду на нас чекають нові дослідження, нові полотна та наступні розділи нашого спільного художнього роману. Дякую кожному митцю, кожному гостю та кожному захиснику, хто допомагає нам дешифрувати цей код. Подорож триває, і ми запрошуємо вас стати її частиною під час наступних зустрічей.

Приходьте в Музей Гетьманства до 31 липня з середи по неділю, з 10:00 до 17:00, щоб відчути, як історія оживає через сучасне візуальне мистецтво, та поставити свої запитання авторам. Відкриваймо великі сенси разом!
Організатор: Перша українська мистецька агенція Art Fine Nation
Куратор та авторка проєкту: Ванда Орлова — українська художниця, фундаторка Art Fine Nation
Медіапартнери та інформаційна підтримка:
Онлайн-видання про українське мистецтво «ОКСАМИТ. Оксамитове мистецтво» та «Україна мистецька»
Telegram-канал Daily Art Ukraine | Media



