Виставка після якої хочеться ще раз поговорити з художницями

«Єрусалим — Дніпро. Від А до Я»

Якось гортаючи стрічку чи то у Фб, чи у Телеграм, я натрапила на інформацію про виставку «Єрусалим — Дніпро. Від А до Я». Спочатку мене зачепила сама назва. Єрусалим і Дніпро поруч — цікаве поєднання, яке одразу викликає запитання: а як можуть розмовляти між собою два такі різні міста? А коли побачила, де проходить виставка, вирішила: треба їхати.

Бо Музей «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» — уже достатня причина, щоб знову приїхати до Menorah Center. А тут ще й нагода побачити новий мистецький проєкт.

Я прийшла вже після офіційного відкриття. У залі було небагато людей. Можна було не поспішати. Зупинятися біля кожної роботи. Повертатися. Дивитися ще раз. І чим довше я ходила залами виставки, тим більше шкодувала лише про одне: що не потрапила на відкриття.

Хотілося поговорити з авторками наживо. Запитати Ванду Орлову (https://www.orlova-vanda.com.ua/), як їй вдалося створити графічну абетку Дніпра, яка так глибоко розповідає про місто. Як вона обирала, що може представляти місто на ту чи іншу літеру. Скільки історій залишилося за межами 33 ілюстрацій. І як художниця, яка живе у Києві, змогла так точно відчути характер іншого великого українського міста.

Бо найбільше мене вразило саме це. Переді мною не була не просто серія красивих графічних картинок про Дніпро. Місто було впізнаваним. Не лише через знакові місця чи відомі імена. Через настрій. Через деталі. Через те невловиме відчуття, яке важко пояснити людині, але легко впізнати, коли воно раптом виникає.

Передати місто — не означає намалювати його впізнавані місця. Передати місто — означає знайти його характер.

І, на мою думку, Ванді Орловій це вдалося. Її 33 графічні ілюстрації складаються у своєрідний портрет Дніпра. Портрет, який можна читати від А до Я, але який не закінчується останньою літерою. Бо за кожною роботою хочеться дізнатися більше. Згадати. Перевірити себе: а що знаю я про цю історію? А що ще не знаю?

Поруч із графічною частиною зовсім інший емоційний простір створює живопис Ольги Шепелик. Тут уже інша мова. Інший ритм. Інший спосіб говорити з глядачем.

Особливо довго я розглядала її роботи, створені для цього проєкту. У них є щось дуже глибоке й майже медитативне: колір, фактура, світло, блиск золота. Історія стародавнього Ізраїлю тут не перетворюється на ілюстрацію до підручника. Вона проживається через образ.

А панно «Жити життя», що складається з десяти окремих полотен, взагалі хочеться розглядати довго — як одну велику історію, поділену на людські етапи: початок, праця, родина, повернення додому, вечеря, врожай.

Дивно, але після виставки я думала не про те, наскільки різними є графіка Ванди Орлової та живопис Ольги Шепелик. Навпаки. Про те, як дві настільки різні художні мови можуть звучати поруч і доповнювати одна одну. Одна розповідає про місто через знаки, образи та історії. Інша — через колір, фактуру, світло й внутрішнє переживання. І обидві говорять про те, що неможливо виміряти картою. Про пам’ять. Про культуру. Про те, з чого складається відчуття дому.

Виставка «Єрусалим — Дніпро. Від А до Я» стала фінальною частиною міжнародного культурного проєкту «Діалог Єрусалима та міст України», ініційованого Посольством Держави Ізраїль в Україні, «Натів» — Ізраїльським культурним центром у Києві та за підтримки Почесного консула Держави Ізраїль у Західному регіоні України Олега Вишнякова та Музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні».

Можливо, найкраще, що може зробити виставка, — залишити після себе не готові відповіді, а бажання продовжити розмову. У мене після цієї залишилося кілька запитань до авторок.

Тож я ще шкодую, що не була на відкритті. Але, з іншого боку, добре, що виставка ще відкрита. Є час повернутися. Подивитися ще раз.

І, можливо, одного дня все ж поговорити з тими, хто створив цей мистецький діалог між Єрусалимом і Дніпром.

Мистецькі новини про сучасних митців і їх активності читайте на сторінках онлайн видання «Оксамит. Оксамитове мистецтво» – https://art.oksamyt.org/category/mystetski-novyny