Юлія Сатир та її олімпійський живопис у серці Мілана

Автор: Юлія Сатир (https://www.facebook.com/julia.satyr.2025)

Мистецтво в Україні сьогодні — це не про романтичне натхнення, яке чекають біля вікна з келихом вина. Це про залізну волю та боротьбу. Це про те, як влаштувати власні «Олімпійські ігри» у холодній майстерні, де твій головний суперник — темрява, а єдиний трофей — встигнути до дедлайну, поки не вимкнули світло. Нещодавно, 22 лютого, у межах програми Cultural Olympiad у Мілані відбулася презентація виставки, приуроченої до майбутніх Зимових Олімпійських ігор. Серед робіт міжнародних митців особливе місце посіли мої картини, і шлях кожної з них до італійського глядача був справжнім марафоном.

Від випадкового поста до міжнародного визнання

Все почалося досить несподівано. Одна з кураторів міжнародних проектів, Nadiia Andresik (художник-абстракціоніст Sarah Galvani Art), з якою ми раніше співпрацювали над проектом у київському ресторані «Галушка», розмістила пост про відкритий open call для українських художників. Оскільки ми вже мали досвід успішної роботи, я одразу відгукнулася. Умови були чіткими, проте строки — приголомшливо короткими. Попри сумніви, я відчула, що маю бути там. Відтак, отримавши технічне завдання, я поринула у роботу, розуміючи: одна картина для такого масштабу — це занадто мало.

Творчість у крижаному полоні: 10 днів на межі

За десять днів я написала п’ять полотен. Проте, якби італійці знали, в яких умовах народжувалися ці роботи! То були дні найлютіших морозів та найдовших відключень електроенергії. Ба більше, руки мерзли настільки, що пензлик буквально не слухався в закоцюрблих пальцях. Олійні фарби в холодній майстерні вперто не хотіли сохнути, а світловий день закінчувався швидше, ніж я встигала нанести основні мазки. Бажання взяти участь у проекті Athletes of Art перемагало втому, хоча в останню ніч паніка таки взяла гору. Я була готова відмовитися, але підтримка рідних стала моїм «другим диханням». Ми всю ніч по черзі переставляли полотна ближче до батарей, намагаючись виграти хоча б кілька годин у часу.

Маленькі хитрощі та великий успіх у Centro Civico Castelli

Оскільки картини так і не висохли остаточно, нам довелося вдатись до хитрощів. Ми посипали полотна дитячою присипкою та дбайливо загорнули їх у харчовий пергамент. Саме завдяки цьому фокусу фарби «доходили» вже у дорозі. Зрештою, мої роботи потрапили на другий тур виставки в Centro Civico Castelli. Хвилювання було неймовірним, але результат вартував кожної безсонної ночі: організатори обрали три картини з п’яти. Для мене це стало підтвердженням того, що українське мистецтво — це голос, який неможливо заглушити.

Енергія «попри все»: чому наше мистецтво особливе

Ця виставка стала моїм особистим викликом і важливим уроком. Наші картини мають особливу енергетику не тому, що ми вважаємо себе геніями, а тому, що в кожному мазку закарбовано наше «попри все». Сьогодні кожне полотно — це маніфест незламності. Отже, коли ви дивитесь на спортивну динаміку в моїх роботах, знайте: це не просто зображення атлетів, це відображення сили духу всієї України, яка продовжує творити навіть у найтемніші часи.

Цікаві Мистецькі блоги читайте в Українському онлайн виданні «Оксамит. Оксамитове мистецтво» – https://art.oksamyt.org/category/blogi