Наталія Ходаковська: мистецтво, що пам’ятає і дихає

Іноді мистецтво приходить не за покликом, а як тиха цікавість. Так сталося з Наталією Ходаковською — художницею, яка вперше взяла пензель до рук у 53 роки. Без мрій про визнання, без галасу — просто щоб спробувати. Та ця спроба виявилася точкою неповернення. Сьогодні її творчість — це живе свідчення того, як інтуїція, глибока любов до культури і власний досвід можуть зібрати мозаїку національної пам’яті.

У межах проєкту «Мозаїка спадщини України» мисткиня представила дві роботи, які стали щемливими і водночас сильними візуальними символами спадкоємності традицій.

Під псевдонімом «НаХод-ка» Наталія дійсно виявилась відкриттям — тихим, але глибоким. Її живопис не про ефекти — він про сенси. Це мовчазна мова образів, яка відкриває глядачу глибинні пласти національного коду.

«Скарб ремесла» — діалог із предками

Одна з представлених робіт — «Скарб ремесла» — картина, наповнена теплом і пам’яттю. Гончар у вишиванці сидить на подвір’ї біля хати, зосереджено працює з глиною, наче промовляє молитву руками. Навколо — мальви, соняшники, спокійне небо. Усе це — не просто фон. Це — тиша і ритм українського села, де життя оберталося навколо праці, поваги до ремесла і передавання знань.

Ця картина — не про ностальгію. Вона про зв’язок. Про тяглість. Про те, що справжнє ніколи не зникає, якщо його хтось продовжує.

«Ремесла України» — мозаїка з живих історій

Друга робота — «Ремесла України» — масштабна композиція, у центрі якої — Карпати, символ стійкості й захисту. Навколо — майстри: гончар, різьбяр, писанкарка, музикант, ткачиха. Усі — в процесі створення. І поруч — діти. Бо головна ідея тут не лише в зображенні ремесел, а в передачі знань. У продовженні. У тому, як з покоління в покоління передається не лише вміння, а й цінність.

Це не музейні експонати. Це живі люди — впізнавані, справжні, теплі. Такі, як були і є поруч із кожним із нас.

Мистецтво, що несе відповідальність

Проєкт «Мозаїка спадщини України», створений Вандою Орловою, — це не просто мистецька ініціатива. Це платформа збереження ідентичності, що існує поза політикою і модою. І Наталія Ходаковська — одна з тих, хто через свої полотна говорить із пам’яттю, а не про неї.

Її роботи — це не крик, а тиха присутність. Вони не вимагають, а пропонують. Вони не зображають минуле, а дозволяють доторкнутись до нього — через образи, кольори, відчуття. Це не ретро. Це — сучасне мистецтво, яке знає своє коріння.

У картинах Наталії — не штучна стилізація, а глибока щирість. Вони нагадують: ми не починаємо з нуля. Ми продовжуємо. І наша сила — у тому, що ми пам’ятаємо, хто ми є.

📌 Особистий Facebook сторінка мисткині:  Наталія Ходаковська