Живопис ниткою: мистецтво Людмили Пономаренко

Художній текстиль — це мистецтво, яке завжди вражає своєю оригінальністю та неповторністю. У світі, де живопис зазвичай асоціюють із полотном і фарбами, роботи в техніці текстилю виглядають як справжнє диво. Українська мисткиня Людмила Пономаренко відкриває перед глядачем цей особливий вимір творчості, де кольори народжуються не від пензля, а від переплетення ниток. Сторінка мисткині в Інстаграм – https://www.instagram.com/art_textile_picture_/

Сама художниця називає свій стиль «живописом ниткою». Це означає, що замість змішування фарб вона працює з відтінками ниток, добираючи їх так, щоб створити візуальну глибину, фактуру й гармонію. Кожна її робота — це не лише витвір мистецтва, а й експеримент, у якому класичні техніки поєднуються з інтуїтивним пошуком нових рішень.

Як народжується текстильна картина

Створення художнього текстилю — процес складний і водночас захопливий. Починається він, як і в будь-якого митця, з ескізу. Але далі тканина диктує свої закони. Тут важливим стає все: чіткі математичні розрахунки, розміщення ниток, особлива м’якість матеріалу, неповторні переходи кольорів.

Коли задум перенесено на основу, настає кропіткий етап снування ниток та заправки верстату. Кожна нитка має пройти через ничениці, через бердо, і тільки після цього художниця може розпочати сам процес ткацтва. Унікальність полягає в тому, що під час роботи вона бачить лише маленьку частину композиції. Увесь твір відкривається погляду лише тоді, коли полотно знімається з верстату. Це момент, сповнений магії та несподіванок: перед очима постає завершене полотно, яке до того існувало лише в уяві та фрагментарних відблисках.

Саме тому мистецтво текстилю — це не лише про техніку, а й про внутрішнє відчуття гармонії. Художник мусить уявити цілісність майбутньої роботи, спираючись лише на ескіз і інтуїцію.

Поезія, вплетена в нитки

Для Людмили Пономаренко важливо, щоб кожна робота несла глибший сенс. Так, одне з її полотен, натхненне віршем Ліни Костенко «Усе моє, все зветься Україна…», отримало високу відзнаку в авторському проєкті Ванди Орлової, на мистецькій виставці «Намалюй мені вірш Ліни Костенко». У цій роботі нитки перетворюються на символи, що передають красу, силу й ніжність українського слова.

Поезія й текстиль у руках мисткині поєднуються в єдиний духовний простір, у якому мистецтво звучить як молитва. Це не лише декоративна річ, а справжній художній твір, здатний говорити з глядачем мовою відчуттів.

Між традицією та сучасністю

Художній текстиль має глибоке історичне коріння. Відтоді, як людина навчилася прясти, ткацьке мистецтво стало невід’ємною частиною культури. Воно зберігало обереги, орнаменти, символи, що передавалися з покоління в покоління. І сьогодні, у ХХІ столітті, ця техніка залишається актуальною.

Людмила Пономаренко не лише бере від предків багатющий спадок, але й додає у свої роботи сучасне бачення. Її картини — це діалог із традиціями, але водночас і сміливий експеримент, де кожна нова ідея народжується вже у процесі ткацтва.

Мистецтво, яке звучить серцем

Техніка художнього текстилю — багатогранна, як сама Україна. У ній відлунюють тисячолітні традиції, але водночас вона говорить сучасною мовою. І, мабуть, саме ця подвійність робить її такою привабливою.

Роботи Людмили Пономаренко — це не лише витвори мистецтва. Це живий діалог між минулим і теперішнім, між матеріалом і душею, між поезією та кольором. Побачити їх — означає відчути гармонію, яка народжується в тиші верстату, у ритмі ниток і у світлі української культури.

Більше історій про сучасних українських митців шукайте в арт-медіа «Оксамит. Оксамитове мистецтво».  –  https://art.oksamyt.org/category/suchasni-khudozhnyky