«Море всередині нас» – розмова про пам’ять, картини, спогади

Автор: Аліса Путня  (https://www.instagram.com/art_putnia/)

У дитинстві літо ніколи не починалося з календаря чи дат — воно починалося з поїздки на море. З того особливого відчуття, коли ще тільки сідаєш у машину чи потяг, а вже рахуєш хвилини, коли можна зайти у воду, торкнутися солоних хвиль і просто бути собою.

Це була не лише поїздка… Це був стан. Стан очікування, тепла, свободи й відсутності турбот. Мабуть, саме ці спогади супроводжують багатьох із нас: запах хвої, звук перших хвиль, коли відразу після приїзду тікаєш босоніж повз пісок.

Зараз ми все частіше зустрічаємо ці відчуття не на узбережжі, а перед полотнами у виставкових залах. Адже не завжди є змога поїхати туди, куди колись їхали без зайвих думок. І саме цю «недоступність», цю втрату безпосередності дуже чітко відчуваєш на виставці *«Море»* у ZAG Gallery у Львові.

На стінах — роботи, які не просто змальовують хвилі чи берег. Вони відлунюють тими теплими, мирними митями життя, коли сонце торкається шкіри, а думки стихають. Дивлячись на ці картини, мимоволі повертаєшся до власної історії: до того, як у дитинстві було легко і просто. До того, що ми колись називали «моїм морем».

Аліса Путня про «Море»

«Ці роботи не про красивий краєвид», — каже художниця Аліса Путня, — «вони про пам’ять і про внутрішні світи. Бо кожен з нас знає це відчуття, коли починаєш рахувати хвилини до того моменту, як займеш у воду. Коли ти просто живеш «ось тут і зараз». І коли це стає недоступним, мистецтво стає тим дзеркалом, в якому ти можеш побачити себе».

Її слова так і тягнуться за межі залу: «Ці картини повертають не лише спогади, а й ту легкість, яку ми відчували, ще не маючи відповідальності. Мені здається, саме цього нам усім сьогодні дуже не вистачає».

Море як спільний досвід

Море не є чимось унікальним або недосяжним у спогадах. Його бачили всі. Хтось у дитинстві, хтось пізніше, хтось багато разів. Але майже для кожного воно пов’язане з простими і теплими моментами життя.

Це не про подорож як подію, а про стан. Про відчуття, коли життя сповільнюється.

Коли ти дозволяєш собі нічого не планувати, не поспішати, просто дивитися на воду і бути в цьому моменті.

Саме це відчуття і з’являється, коли дивишся на роботи з виставки «Море». Вони не намагаються здивувати або розповісти щось нове. Вони нагадують. Про знайомий шум хвиль, про тепле повітря, про легкість, яка колись була дуже природною.

І, можливо, саме тому ці картини так відгукуються. Бо це не чиєсь море.

Це те море, яке кожен із нас уже бачив і памʼятає по-своєму.

відео: https://www.instagram.com/p/DULsPDyjNQC/

Блог про мистецтво і не тільки в Українському арт-медіа «Оксамит. Оксамитове мистецтво» – https://art.oksamyt.org/category/blogi